Зелені лінії – визначені містобудівною документацією обмеження щодо меж озеленених територій, що мають високу ландшафтно-рекреаційну, наукову, історичну та культурну цінність, спрямовані на збереження цінних у ландшафтному відношенні озеленених територій.
Зелені лінії потрібні, аби убезпечити парки, ліси, рекреаційні зони від забудови – ці лінії обмеження мають чітко окреслювати всі зелені зони населених пунктів, де не можна нічого будувати.
Ландшафтно-рекреаційні території – це території, до яких входять:
1. Території громадської, житлової та виробничої забудови в межах населених пунктів:
- Міські сади і парки, спеціалізовані парки (дитячі, спортивні, виставкові, зоологічні), ботанічні сади, сквери, бульвари тощо;
- Парки і сади житлових районів, міжквартальні сквери, бульвари, пішохідні зв’язки;
- Об’єкти зеленого господарства швидкісних доріг, магістральних вулиць і доріг, вулиць місцевого призначення, периметрального обсадження площ, транспортних розв’язок і автостоянок;
- Об’єкти зеленого господарства у житлових кварталах і мікрорайонах без споруд, проїздів, майданчиків і фізкультурних майданчиків;
- Об’єкти зеленого господарства на промислових, комунально-складських територіях, санітарно-захисні зони;
- Об’єкти зеленого господарства установ і підприємств громадського обслуговування (заклади дошкільної освіти, заклади загальної середньої освіти), інші заклади освіти, установи охорони здоров’я, будинки-інтернати для старих та людей з інвалідністю, фізкультурні і спортивні споруди), установ культури й мистецтва, підприємств торгівлі, громадського харчування й побутового обслуговування, організацій та установ управління і фінансування, підприємств зв’язку, НДІ, об’єктів житловокомунального господарства, ліній високовольтної передачі; лісомеліоративні насадження, непридатні землі тощо.
2. Території за межами забудови у межах населеного пункту:
- Лісопарки, лугопарки, гідропарки тощо;
- Лісові масиви у міст;
- Ділянки санаторно-оздоровчих, рекреаційних установ, спортивних споруд та майданчиків тощо.
3. Території за межами міста у межах приміської зони:
- Усі види лісів, у тому числі лісопаркова частина;
- Об’єкти зеленого господарства в межах охоронних зон;
- Зони короткочасного відпочинку, лісопарки;
- Території дачних і садівницьких товариств та об’єднань;
- Об’єкти зеленого господарства промислових, комунальних підприємств, складів і санітарно-захисних зон;
- Об’єкти зеленого господарства санаторіїв, будинків відпочинку, пансіонатів, готелів; баз туристичних, спортивних, риболовних і мисливських; оздоровчих таборів всіх типів тощо;
- Ділянки зелених насаджень, які не увійшли у вищенаведені.
4. Неозеленювані території в межах та за межами населених пунктів:
- Поля, луки, городи;
- Річки, озера, ставки, водосховища, канали, крім тих, які увійшли в об’єкти зеленого господарства;
- Непридатні для озеленення землі, землі спецпризначення.
5. Позаміські ландшафтні території:
- Зони тривалого та змішаного відпочинку;
- Туристичні зони об’єктів культурної спадщини; зони екологічного, етнографічного та сільського туризму;
- Курортні зони приморських, гірських поселень, бальнеологічних, грязьових та кліматичних курортів;
- Об’єкти природно-заповідного фонду з рекреаційною функцією.
6. Природно-заповідні території:
- Національні природні парки;
- Регіональні ландшафтні парки;
- Спеціалізовані парки – ботанічні, дендрологічні, зоологічні, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва;
- Біосферні та природні заповідники, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища.
Історико-культурні території – це території історичної забудови, пам’яток та об’єктів всесвітньої та культурної спадщини, визначених відповідно до Закону України “Про охорону культурної спадщини”, і традиційного характеру середовища окремих пам’яток, їх комплексів (ансамблів), цілісних історичних архітектурно-містобудівних утворень в історичних ареалах населених пунктів, занесених до Списку історичних населених місць України, та історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій.
ДЕРЖАВНІ БУДІВЕЛЬНІ НОРМИ УКРАЇНИ
ПЛАНУВАННЯ ТА ЗАБУДОВА ТЕРИТОРІЙ
ПЛАНИРОВКА И ЗАСТРОЙКА ТЕРРИТОРИЙ
PLANNING AND BULDING OF TERRITORIES
1 СФЕРА ЗАСТОСУВАННЯ
1.1 Ці державні будівельні норми поширюються на планування і забудову територій населених пунктів та міжселенних територій на державному, регіональному та місцевому рівні й застосовуються у відповідності з [7].
1.2 Ці норми обов’язкові для органів державного управління, місцевого самоврядування, підприємств і установ незалежно від форм власності та відомчого підпорядкування, громадських об’єднань і громадян, які здійснюють проектування, будівництво і благоустрій на території міських і сільських населених пунктів та інших територіях
1.3 Ці норми не поширюються на планування та забудову територій стратегічних об’єктів, об’єктів військово-промислового комплексу, пенітенціарних об’єктів, специфічних та вузько спеціалізованих виробництв (у тому числі вугільних розрізів і шахт, газосховищ і газоперекачувальних станцій, кар’єрів відкритого видобутку корисних копалин).
8 ЛАНДШАФТНІ ТА РЕКРЕАЦІЙНІ ТЕРИТОРІЇ
8.1 Мережа ландшафтних та рекреаційних територій
8.1.1 Ландшафтні та рекреаційні території являють собою мережу ділянок озеленених та інших відкритих просторів різного призначення, розташованих як на територіях населених пунктів та приміських зон, так і на міжселенних територіях, в тому числі ландшафтних комплексів, рекреаційних зон, курортів та оздоровчих місцевостей, об’єктів культурної спадщини та туристичних зон, територій природно-заповідного та водного фондів, водозахисних, полезахисних, транспортно-розподільних озеленених смуг та інших об’єктів зеленого господарства.
Території та об’єкти природно-заповідного фонду, а також ділянки природних ландшафтів, що підлягають особливій охороні, курортні і оздоровчі, рекреаційні, водні і водозахисні території та об’єкти інших типів, що встановлені законодавством України, є частиною структурних територіальних елементів екологічної мережі.
Номенклатуру елементів мережі ландшафтних та рекреаційних територій наведено у додатку Д.
8.1.2 При формуванні мережі ландшафтних та рекреаційних територій населених пунктів слід виділяти:
- території загального користування (ділянки садово-паркового будівництва – парки, сади, сквери, бульвари; лісопарки; частково об’єкти природно-заповідного фонду);
- території обмеженого користування (ділянки житлової забудови, об’єктів громадського обслуговування, культурної спадщини, виробництва);
- території спеціального призначення (охоронювані природні території, озеленення санітарно-захисних та охоронних зон, вздовж пішохідно-транспортних мереж, коридорів, сільськогосподарських та інших територій) згідно з додатком Д.
8.1.3 Потреби у ландшафтних та рекреаційних територіях слід визначати за показниками нормативного забезпечення цими територіями постійних мешканців населених пунктів згідно з таблицею 8.1, з урахуванням фізико-географічного районування території України згідно з додатком А.
У містах з чисельністю населення 100 тис. осіб і більше існуючі масиви міських лісів (за виключенням лісів Лісового фонду України) слід перетворювати у міські лісопарки і відносити додатково до озеленених територій загального користування із розрахунку не більше 5 м2/люд.
Таблиця 8.1 – Нормативні показники площ ландшафтних та рекреаційних територій
| Ландшафтні та рекреаційні території | Групи міст за кількістю населення, тис. осіб. | Площа озеленених територій, м2/особу | |||
| І-ІІ зони – мішаних та широколистяних лісів | ІІІ зона – лісостепова | ІV зона – степова | V зона – Карпатські гори VІ зона – Кримські гори | ||
| Приміські та позаміські | |||||
| Рекреаційні, оздоровчі території та ліси зеленої зони навколо населених пунктів* | Від 500 | 300 | 250 | 250 | 350 |
| 250-500 | 250 | 200 | 200 | 300 | |
| 50-250 | 200 | 160 | 160 | 200 | |
| До 50 | 100 | 80 | 80 | 120 | |
| У межах населеного пункту | |||||
| Загального користування | Від 250 | 10 | 11 | 12 | 15 |
| 50-250 | 7 | 8 | 9 | 11 | |
| До 50 | 8 | 9 | 10 | 12 | |
| Сільські населені пункти | 12 | 13 | 14 | 17 | |
| Житлових районів, мікрорайонів** | Від 10 | 6 | 6 | 7 | 8 |
| *Враховуються при розробленні схем планування територій на державному та регіональному рівнях. **Враховуються при розробленні генеральних планів та детальних планів територій. Примітка 1. Показники ландшафтних та рекреаційних приміських та позаміських територій повинні включати території лісопарків, природно-заповідних територій та земель оздоровчого та рекреацій- ного призначення. Примітка 2. У містах, де розміщуються промислові підприємства І і ІІ класу за санітарною класифікацією, а також у населених пунктах, які розташовані на радіоактивно забруднених територіях, наведені норми озеленених територій загального користування слід збільшувати на 15-20 %, а у містах, де розміщуються залізничні вузли, – на 5-10 %. | |||||
8.2 Озеленені території населених пунктів
8.2.1 У населених пунктах слід визначати озеленені території, що належать до земель рекреаційного призначення і входять до складу єдиної мережі ландшафтних та рекреаційних територій. Ділянки озеленених територій треба встановлювати згідно з існуючими межами землекористувань, природних рубежів та транспортних магістралей.
До озеленених територій загального користування населених пунктів відносяться багатофункціональні та спеціалізовані парки, сади, сквери, бульвари, міські лісопарки, озеленені ділянки набережних та пляжів, ботанічні сади та зоологічні парки, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва та інші природні і штучно створені ландшафтні об’єкти (рисунок 6).
Питома вага озеленених територій різного призначення (зелені насадження загального користування, обмеженого та спеціального призначення) в межах території населеного пункту визначається відповідно до ДСП 173-96. У містах, де розміщені ТЕЦ, котельні та підприємства 1-го класу санітарної шкідливості рівень озеленення території слід збільшувати не менше ніж на 15 %.
Рисунок 6 – Система зелених насаджень
8.2.2 Основні структурні елементи озеленених територій різного призначення та питому вагу зелених насаджень в межах площі їх території слід визначати за таблицею 8.2.
Таблиця 8.2 – Питомі показники рівня озеленення
| Структурні елементи | Рівень озеленення, не менше % |
| 1. Озеленені території загального користування | |
| Багатофункціональні парки: Міські | 65 |
| Районні | 60 |
| Сади, сквери | 75 |
| Бульвари | 60 |
| Міські лісопарки | 80 |
| Спеціалізовані парки: | |
| Дитячі | 40 |
| Спортивні | 15 |
| Меморіальні | 30 |
| Зоологічні | 40 |
| Ботанічні | 55 |
| Виставкові | 50 |
| Музеї архітектури та побуту | 60 |
| Атракціони, парки архітектурних мініатюр | 45 |
| Гольф-поля | 75 |
| 2. Озеленені території обмеженого користування | |
| Території житлової та житлово-громадської (мікрорайон, житловий район) забудови | 25 |
| Земельні ділянки: Закладів дошкільної освіти | 45 |
| Інших закладів освіти | 50 |
| Культурно-дозвільних закладів | 40 |
| Спортивних, фізкультурно-оздоровчих споруд, фізкультурних майданчиків | 30 |
| Закладів охорони здоров’я | 55 |
| Курортно-рекреаційних закладів (номенклатура за додатком Д) | 60 |
8.2.3 У містах у структурі озеленених територій загального користування великі парки площею понад 100 га та міські лісопарки площею понад 500 га повинні становити не менше 10 % від загальної площі озеленених територій. Час доступності міських парків при пересуванні на транспорті повинен становити не більше 20 хв, а районних парків – не більше 15 хв.
Примітка. У сейсмічних районах необхідно забезпечувати вільний доступ до парків, садів та інших озеленених територій загального користування, не допускаючи улаштування огорож з боку територій житлової забудови.
8.2.4 Максимально допустиму одночасну кількість відвідувачів озеленених територій загального користування в межах населених пунктів слід приймати, осіб/га:
- міські парки – 100
- районні парки, парки зон відпочинку – 70
- парки курортів – 50
- міські лісопарки (лугопарки, гідропарки) – 15
- рекреаційно-оздоровчі ліси – 4
- спеціалізовані парки:
- зі спортивно-ігровим обладнанням – 100
- з експозиційними зонами – 120
- з комплексами культурних, розважальних споруд 150
Примітка. При кількості одночасних відвідувачів від 10 до 50 осіб/га слід проектувати дорожньо-стежкову мережу для організації їх руху. Якщо кількість одночасних відвідувачів перевищує 50 осіб/га слід передбачати заходи щодо перетворення лісового ландшафту у парковий.
8.2.5 При проектуванні парків, садів, скверів і бульварів слід передбачати максимальне збереження ділянок існуючих зелених насаджень та водойм та враховувати вимоги ДБН Б.2.2-5. При цьому мінімальну площу озеленених територій слід приймати: парків – 2 га, скверів – 0,05 га, садів – 1,5 га.
Мінімальну ширину бульварів з однією пішохідною алеєю слід передбачати при розміщенні: між проїзними частинами – 18 м, між проїзною частиною та забудовою – 10 м.
Ширину пішохідних доріжок слід приймати кратною 0,75 м (ширина смуги руху однієї людини).
8.2.6 На територіях житлової, громадської, курортної та рекреаційної забудови слід передбачати засоби:
- загального озеленення ділянок (дерева, чагарники, газони, квітники);
- площинного озеленення (дахів, міжрейкових трамвайних полотен, гольф-полів);
- вертикального озеленення будинків і споруд (фасадів, балконів, шумозахисних стінок);
- відновлюваного озеленення (порушених ділянок, ярів, схилів).
До інноваційних засобів збільшення площі озеленення територій забудови населених пунктів належать: вертикальні сади і парки (килимові та модульні), мобільні системи озеленення (пересувні форми), зелені екрани та стіни, сади безперервного цвітіння.
8.2.7 Відстань від будинків, споруд, а також елементів благоустрою та інженерних мереж до дерев і чагарників слід визначати згідно з ДБН В.2.3-5.
8.2.8 Для озеленення міських населених пунктів слід передбачати розсадники деревних і чагарникових рослин та квітково-оранжерейні господарства. Нормативний показник площі розсадників треба приймати з розрахунку забезпеченості рівня озеленення мереж озеленених територій. Площу розсадників слід передбачати не менше 80 га; загальну площу квітково-оранжерейних господарств треба приймати з розрахунку 0,4 м2 на одного мешканця міста.
8.3 Позаміські ландшафтні території
8.3.1 Позаміські ландшафтні території являють собою сукупність природних та природно- антропогенних ландшафтних комплексів, які знаходяться за межами населених пунктів (ліси, лісопарки, луки, прибережні та водні угіддя, рекреаційні, оздоровчі, природно-заповідні території тощо), і виконують екологічні, санітарно-гігієнічні та рекреаційно-оздоровчі функції; вони можуть бути багатофункціональними та спеціалізованими.
Примітка. Основою формування позаміських ландшафтних територій є землі лісогосподарського, рекреаційного, оздоровчого, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.
8.3.2 Багатофункціональні позаміські ландшафтні території можуть складатися з:
а) курортно-оздоровчих та рекреаційних територій (зони короткочасного, тривалого та змiшаного відпочинку);
б) територій лісового фонду;
в) територій дачної та садової забудови;
г) територій унікальних природно-заповідних об’єктів (біосферні заповідники, національні природні та регіональні ландшафтні парки);
д) територій зеленого, екологічного, сільського та етнографічного туризму (села-центри народних ремесел, етнічні осередки тощо).
8.3.3 Спеціалізовані позаміські ландшафтні території формуються на базі:
а) територій природних парків (лісопарки, лукопарки, гідропарки, дендропарки, пейзажні парки);
б) територій тематичних парків і заповідників (етнографічні парки, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва, історико-культурні заповідники);
в) територій спеціального призначення (санітарно-захисні і водоохоронні зони, захисне озеленення, оранжерейні господарства та розсадники).
8.3.4 При розрахунках місткості позаміських ландшафтних та рекреаційних територій слід використовувати показники максимально допустимих рекреаційних навантажень згідно з таблицею 8.3.
Таблиця 8.3 – Показники максимально допустимого рекреаційного навантаження
| Територія | Максимально допустима кількість осіб на 1 га |
| Ліси лісового фонду України | 3 |
| Рекреаційно-оздоровчі ліси | 0,4 |
| Національні природні парки | 0,2 |
| Регіональні ландшафтні парки | 0,5 |
| Лісопарки (лукопарки, гідропарки) | 10 |
| Дендропарки, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва | 20 |
| Приміські парки та парки зон відпочинку | 70 |
| Археологічні, етнографічні парки | 80 |
| Туристичні зони об’єктів культурної спадщини | 100 |
| Зони зеленого, екологічного туризму | 1 |
| Лісомисливські угіддя | 1 |
| Бігові лижні траси, велотраси | 10 |
8.3.5 Позаміські рекреаційні об’єкти – парки та зони відпочинку різних типів – слід створювати на базі існуючого лісового фонду та передбачати дорожньо-стежкову мережу, яка повинна займати: у приміських парках до 12 %, лісопарках – до 7,5 %, рекреаційних лісах – до 2,5 % площі їх території.
У межах дорожньо-стежкової мережі слід передбачати мережу велосипедних маршрутів з відповідними вказівниками.
Довжина пішохідних підходів від зупинок та стоянок транспорту до окремих приміських ландшафтних та рекреаційних об’єктів масового відвідування не повинна перевищувати 500 м.
8.4 Рекреаційні території
8.4.1 Зони відпочинку населення створюються переважно на землях рекреаційного призначення в межах міст (внутрішньоміські), приміських зон (приміські), у системах міжселенного розселення.
Зони короткочасного відпочинку (щоденної, щотижневої регульованої рекреації) рекомендується розміщувати на відстані не більше 30 км від населеного пункту.
Зони тривалого відпочинку (стаціонарної рекреації) рекомендується розташовувати за межами населених пунктів у найбільш сприятливих умовах.
Примітка. Сприятливість умов для розміщення зон відпочинку визначається у процесі аналізу та комплексної оцінки природних лікувальних, ландшафтно-рекреаційних і туристичних ресурсів з урахуванням загальної еколого-містобудівної ситуації.
8.4.2 Розміри територій зон короткочасного відпочинку слід приймати з розрахунку 500-1000 м2 на одного відвідувача, у тому числі та частина, що інтенсивно використовується для активних видів відпочинку, повинна становити не менше 100 м2 на одного відвідувача.
Відстані між зонами короткочасного відпочинку та ділянками автомобільних доріг загального користування і залізниць слід приймати не менше 500 м, між ділянками (майданчиками) активного відпочинку та ділянками курортно-рекреаційних закладів, дачної та садової забудови – не менше 300 м.
8.4.3 У зонах відпочинку доцільно передбачати розміщення закладів і підприємств обслуговування шляхом формування громадських центрів.
Розміри територій з урахуванням функціонального призначення громадського центру слід приймати, у % від його загальної площі:
а) культурно-видовищних закладів – 1-2;
б) фізкультурно-оздоровчих і спортивних споруд – 2-4;
в) пляжів і пристроїв для відпочинку на воді – 4-8;
г) майданчиків для відпочинку дітей – 3-6;
д) майданчиків відпочинку та розваг дорослих – 5-7;
е) адміністративно-господарських споруд – 4-5;
є) зелених насаджень і квітників – до 70.
Примітка. Розміри території для короткочасного відпочинку дітей у разі її розміщення поблизу міської забудови можуть бути збільшені, але не більше ніж на 20 %.
8.4.4 У межах прибережних смуг річок і озер слід передбачати організацію пляжів з розрахунку їх площі на одного відвідувача – не менше 8 м2, для маломобільних осіб – не менше 10 м2.
Довжину берегової смуги річкових і озерних пляжів слід приймати не менше 0,25 м на одного відвідувача.
Примітка. Розміри територій та довжину берегової смуги морських пляжів у зонах відпочинку необхідно приймати згідно з 8.5.6.
8.4.5 На прилеглих до зони пляжів територіях та водних просторах слід створювати припляжну і акваторіальну зони. Для орієнтовних розрахунків площі території вказаних зон на одного відвiдувача слід приймати: припляжної у прибережній захисній смузі малих і середніх річок та водойм – 10 м2, великих річок, водосховищ та озер – 25 м2; акваторіальної – 5 м2 (для купання).
8.4.6 Площу території різного функціонального використання у припляжній, пляжній і акваторіальній зонах морів, річок та озер слід визначати відповідно до показників, наведених у таблиці 8.4.
Таблиця 8.4 – Площа території різного функціонального використання у припляжній, пляжній і акваторіальній зонах морів, річок та озер
| Зона | Сектор | Площа сектора, % загальної площі зони |
| Акваторіальна | Купання | 75-90 |
| Дитячий | 3-5 | |
| Спортивний | 5-10 | |
| Риболовства | 3-5 | |
| Пляжна | Солярію, аерарію | 40-60 |
| Обслуговування і пішохідних комунікацій | 8-13 | |
| Дитячий | 5-7 | |
| Спортивний | 8-10 | |
| Відпочинку на озеленених ділянках | 20-40 | |
| Припляжна | Адміністративно-господарський | 3-5 |
| Рятувально-медичний | 1-2 | |
| Обслуговування і пішохідних комунікацій | 19-27 | |
| Спортивний | 7-12 | |
| Відпочинку на озеленених ділянках | 50-70 |
8.4.7 При розробленні проектів зон короткочасного відпочинку рекреаційне навантаження на природний ландшафт та тип його благоустрою слід приймати за таблицею 8.5.
Таблиця 8.5 – Рекреаційне навантаження на природний ландшафт зон короткочасного відпочинку
| Ландшафт | Рекреаційне навантаження, люд./га | ||||
| Темно-/світлохвойні ліси | Змішані ліси | Листяні ліси | Заплавні лісолуки | Рекомендований тип благоустрою | |
| Ліс лісового фонду України | 0,7/1,0 | 1,5 | 3,5 | 5,0 | Дорожньо-стежкова мережа повинна становити 0,5 % території. Благоустрій: окремі майданчики для відпочинку |
| Рекреаційно- оздоровчий ліс | 2,5/3,0 | 3,5 | 6,0 | 8,0 | Дорожньо-стежкова мережа повинна становити 0,6-2,5 % території. Благоустрій: мережа майданчиків для відпочинку, місця для знешкодження сміття |
| Лісопарк | 7,0/8,0 | 9,0 | 12,0 | 15,0 | Дорожньо-стежкова мережа повинна становити 2,6-7,5 % території. Благоустрій: павільйони для захисту від дощу на відстані 1,0-1,5 км, містки через водойми, майданчики для відпочинку, місця для наметів, окремі вбиральні і сміттєзбірники |
| Парк зони короткочасного відпочинку | 13,0/15,0 | 17,0 | 22,0 | 26,0 | Дорожньо-стежкова мережа повинна становити 7,6-12,5 % території. Благоустрій: павільйони для захисту від дощу на відстані 0,5-1,0 км, вбиральні (одна на 4-5 га), питні колодязі на відстані 1,5-2,0 км, містки через водойми, лави, столи для пікніків, сміттєзбірники на відстані 500-800 м. |
| Примітка 1. Вказані навантаження застосовуються для кращих умов виростання рослинності (ліси I класу бонітету). Для лісів II класу бонітету показники навантаження знижуються на 10-15 %, III класу – на 15-25 %, IV – на 20-25 %. Ліси V класу бонітету виключаються із рекреаційного використання або використовуються при мінімальних навантаженнях. Примітка 2. Норми навантажень допускається знижувати при стрімкості рельєфу, застосовуючи знижу- вальні коефіцієнти: при схилах 10-20 % – 0,8; 20-30 % – 0,6; 30-50 % – 0,4; понад 50 % – 0,2. | |||||
8.4.8 Розрахункові показники місць для тимчасового зберігання автомобілів (площинних або багатоповерхових автостоянок), які розміщуються біля меж об’єктів короткочасного відпочинку, слід визначати за завданням на проектування, а за його відсутності – за таблицею 8.6.
Таблиця 8.6 – Розрахункові показники місць тимчасового зберігання автотранспорту, що розміщуються біля меж об’єктів короткочасного відпочинку
| Рекреаційні території, будинки і споруди | Розрахункова одиниця | Кількість машино-місць на розрахункову одиницю |
| Пляжі і парки | 100 одночасних відвіду- вачів | 15-20 |
| Лісопарки, заповідники і рекреаційні ліси | Те саме | 7-10 |
| Зони короткочасного відпочинку | » | 10-15 |
| Заклади громадського обслуговування | » | 20-25 |
| Примітка. Довжина пішохідних підходів від автостоянок для тимчасового зберігання автомобілів до об’єктів у зонах короткочасного відпочинку не повинна перевищувати 1000 м. | ||
8.5 Курортно-оздоровчі території
8.5.1 Курортні території (курорти) слід формувати на землях оздоровчого призначення, які мають відповідні ресурси, найбільш сприятливий мікроклімат, ландшафт і санітарно-гігієнічні умови. На території курортів слід передбачати будівництво реабілітаційних санаторно-курортних та рекреаційних закладів, підприємств і центрів різних видів спеціалізованого курортного обслуговування, пожежних частин, організацію і благоустрій парків і пляжів, а також створення спеціальних бальнеотехнічних, берегозміцнювальних та інших інженерних об’єктів.
Курортні території можуть бути відокремленими, розміщеними за межами населених пунктів або бути функціональними зонами курортних міст і селищ, а також інших населених пунктів (промислових, портових, сільськогосподарських), які мають в межах своїх територій санаторно-курортні та рекреаційні заклади.
8.5.2 Чисельність тих, що оздоровлюються й відпочивають у санаторно-курортних та рекреаційних закладах, слід визначати за показниками одночасної кількості цілорічних і сезонних місць відповідних закладів, а чисельність неорганізовано відпочиваючих – на підставі статистичних даних з урахуванням місткості індивідуальних та колективних засобів розміщення у житловому фонді.
8.5.3 При плануванні території нових і реконструкції існуючих курортів слід передбачати:
а) розміщення санаторно-курортних та рекреаційних закладів на територіях з рівнями шуму, що не перевищує допустимий рівень;
б) винесення за межі курортних територій промислових і комунально-складських об’єктів;
в) пристосування житлової забудови і громадських будівель, розміщених у курортній зоні, у рекреаційний фонд для обслуговування тих, що реабілітуються, оздоровлюються й відпочивають;
г) виключення з меж курортних територій транзитних транспортних потоків.
Розміщення нової житлової забудови для розселення обслуговуючого персоналу санаторно-курортних та рекреаційних закладів слід передбачати за межами курортних територій.
При проектуванні нових санаторно-курортних та рекреаційних закладів відстань від стін будiвель слід приймати відповідно до ДСП 173-96.
8.5.4 Розміри земельних ділянок санаторно-курортних та рекреаційних закладів слід приймати у відповідності з додатком Е.4.
Розміри курортних територій загального користування слід встановлювати з розрахунку:
- на одне місце у санаторно-курортних та рекреаційних закладах – 10 м2 території спеціа- лізованих об’єктів обслуговування (додаток Е.3) та 50 м2 озеленення;
- на одного неорганізовано відпочиваючого – 2 м2 території спеціалізованих об’єктів обслу- говування (додаток Е.3) та 25 м2 озеленення.
Примітка. У приморських курортах Криму, Одеського узбережжя та Приазов’я, які склалися, а також гірських курортів Карпат розміри територій загального користування допускається зменшувати, але не більше як на 50 %.
8.5.5 Мінімальні розміри території морських пляжів, які розташовані на території курортів, слід приймати на одного відвідувача:
а) для дорослих – 5 м2;
б) для дітей – 4 м2.
Розміри території спеціалізованих пляжів для маломобільних груп населення слід приймати з розрахунку 8-10 м2 на одного відвідувача.
Довжину берегової смуги морського пляжу на одного відвідувача слід приймати не менше 0,2 м. Кількість одночасних відвідувачів на пляжах слід розраховувати з використанням коефіцієнтів одноразового завантаження пляжів, які визначаються як відношення тих, що знаходяться на пляжі, до загальної кількості відпочиваючих.
Для розрахунків слід застосовувати наступні коефіцієнти одноразового завантаження пляжів:
- пляжі санаторіїв бальнеогрязьових – 0,6;
- санаторіїв кліматичних – 0,8;
- готелів – 0,9;
- оздоровчих таборів – 1,0;
- пляжі загального користування для місцевого населення – 0,2;
- для неорганізованих відпочиваючих – 0,5.
8.5.6 На курортах встановлюється округ санітарної охорони у складі трьох зон: першої (суво- рого режиму), другої (обмежень) і третьої (спостережень).
Територія першої зони завширшки не менше 100 м включає прибережну смугу моря, пляжі, ділянки, що прилягають до пляжів. Має використовуватися для організації зелених насаджень загального користування, набережних, бульварів, скверів, кліматолікувальних споруд, спортивних і дитячих майданчиків.
Примітка. У першій зоні санітарної охорони курортних міст та інших населених пунктів, що мають статус курортних, допускається збереження існуючих капітальних споруд житлово-громадського призначення.
8.5.7 На території другої зони санітарної охорони курортів слід передбачати розташування санаторно-курортних та рекреаційних закладів(у тому числі рекреаційного житла) та об’єктів іншого використання для потреб місцевого населення та громадян, що прибувають на курорт відповідно до [17].
Примітка 1. У кварталах рекреаційного житла можуть бути влаштовані об’єкти для обслуговування відпочиваючих (кафе, перукарні, сауни тощо), а також місця для зберігання легкових автомобілів (вбудовані, прибудовані або окремо розташовані).
Примітка 2. На земельних ділянках розміщення рекреаційного житла забороняється створення господарських споруд для утримання худоби та птиці.
8.5.8 Нормативні вимоги до рекреаційного житла:
- кількість людей, що тимчасово розміщуються в одному житловому будинку, повинна становити не більше 30 осіб;
- поверховість забудови не повинна перевищувати 4 поверхів;
- розрахункову щільність населення на території розміщення рекреаційного житла рекомендується приймати не більше 195 осіб/га, у тому числі: 40 осіб/га для постійного населення та 155 осіб/га – для відпочиваючих;
- розміри земельних ділянок рекреаційного житла слід приймати з розрахунку не менше ніж: 23,3 м2/особу для постійного населення та 40,0 м2/особу – для відпочиваючих;
- мінімальна площа житлового приміщення для тимчасового проживання відпочиваючих повинна становити не менше: 9 м2 при одномісному розміщенні, 12 м2 при двомісному та 16 м2 при трьохмістному розміщенні (рисунок 7).
Рисунок 7 – Рекреаційне житло
8.5.9 Реабілітаційні санаторно-курортні та рекреаційні заклади, розташовані у межах курортів, доцільно об’єднувати у комплекси, забезпечуючи єдине архітектурно-планувальне вирішення.
На території реабілітаційних санаторно-курортних та рекреаційних закладів та їх комплексів слід передбачати розміщення майданчиків, склад і розміри земельних ділянок яких слід приймати за таблицею 8.7.
Таблиця 8.7 – Склад і розміри земельних ділянок для розміщення майданчиків на території санаторно-курортних та рекреаційних закладів
| Майданчики | Площа, м2 на одне місце |
| Для відпочинку, кліматолікування, тихих ігор і читання | 2,0 |
| Спортивні (для бадмінтону, волейболу, тенісу) | 3,5 |
| Літнього кінотеатру (кінолекторію) | 0,9 |
| Танцювальний | 0,6 |
8.5.10 При плануванні території курортів слід формувати систему закладів і центрів спеціалiзованого курортного обслуговування.
Для орієнтовних розрахунків кількість і місткість закладів та підприємств спеціалізованого курортного обслуговування на 1000 осіб, що реабілітуються й відпочивають, слід приймати згідно з додатком Е.3.
8.5.11 На території курортів слід передбачати автостоянки для автомобілів, місткість яких визначається розрахунком. Кількість машино-місць на 100 відпочиваючих і обслуговуючого персо- налу: для санаторіїв, будинків (пансіонатів) відпочинку 15-20, готелів та туристичних закладів – 20-25.
Кількість місць для зберігання мопедів, велосипедів визначають розрахунком відповідно до завдання на проектування.
Якщо на території курортів є об’єкти туризму, то слід передбачати додаткові стоянки для автобусів і легкових автомашин та велосипедів, які належать туристам, кількість яких визначається розрахунком. Розміщення таких стоянок має забезпечувати зручні підходи до об’єктів туристичного огляду (але не далі 500 м від них), не порушуючи цілісного характеру історичного середовища.
8.6 Туристичні зони
8.6.1 У межах населених пунктів, а також на позаміських територіях за наявності визначних історико-архітектурних об’єктів культурної спадщини, природних ландшафтів і пам’яток природи слід створювати туристичні зони, які можуть включати підзони: екскурсійних природно-культурних об’єктів, закладів для розміщення туристів, центрів обслуговування, майданчиків для огляду об’єктів чи відпочинку, ділянок для аматорських занять, а також ландшафтно-маршрутних коридорів, що об’єднують складові туристичної території.
Туристичні зони рекомендується створювати на землях рекреаційного, історико-культурного, природно-заповідного та оздоровчого призначення.
8.6.2 До туристичних природно-культурних ресурсів належать:
- археологічні нерухомі об’єкти культурної спадщини;
- історичні будинки, споруди, їх комплекси (ансамблі);
- об’єкти монументального мистецтва;
- об’єкти архітектури, окремі будівлі, архітектурні споруди;
- об’єкти містобудування, історично сформовані центри населених місць, площі, комплекси (ансамблі);
- об’єкти садово-паркового мистецтва та ландшафтні природні території;
- об’єкти науки і техніки;
- історико-культурні заповідники та музеї;
- об’єкти природно-заповідного фонду;
- інші визначні місця.
8.6.3 У залежності від особливостей природно-культурних ресурсів слід виділяти туристичні зони, що створюються на базі природно-заповідного фонду, об’єктів культурної спадщини та змішані.
За функціональними ознаками туристичні зони поділяються на:
- культурного туризму, що формується на базі архітектурно-містобудівних об’єктів культурної спадщини в історичних ареалах населених місць;
- пізнавального – на базі історико-архітектурних і ландшафтних об’єктів культурної спадщини, переважно на позаміських територіях;
- оздоровчого – на територіях курортів у приморських, гірських районах, оздоровчих місцевостях;
- рекреаційного – на територіях зон тривалого та короткочасного відпочинку, позаміських ландшафтних та рекреаційних територіях;
- зеленого – на озеленених територіях населених пунктів та приміських зон;
- екологічного – на територіях об’єктів природно-заповідного фонду;
- сільського – на територіях сільських населених пунктів, сільськогосподарських угідь, фермерських господарств.
8.6.4 Основою створення зон культурного та пізнавального туризму є ареали концентрації об’єктів культурної спадщини. Площу цих територій доцільно встановлювати не менше ніж 1 тис. га. Межі територій культурного та пізнавального туризму слід встановлювати згідно з максимальними радіусами переміщення екскурсантів протягом дня: пішохідні – 12 км, велосипедні – 60 км, водні – 30 км, автомобільні – 100 км.
8.6.5 У межах туристичних зон слід виділяти екскурсійні зони, якщо середня щільність об’єктів огляду на 1 тис. га становить, не менше: природних – 10 одиниць, об’єктів культурного туризму – 20, пізнавальних закладів – 5; а загальна площа ареалу об’єктів огляду становить не менше 100 га.
8.6.6 При формуванні екскурсійних зон слід враховувати, що об’єкт туризму включає саму територію та зону його комфортного зорового сприйняття.
Розміри зони комфортного зорового сприйняття мають визначатися за радіусами: у межах двох висот об’єкта – для окремої пам’ятки, до 1,2 км – для комплексу пам’яток, до 2,5 км – для містобудівних ансамблів, до 5 км – для значних природних об’єктів.
8.6.7 В ареалах розміщення об’єктів культурної спадщини підлягають розрахунку показники допустимого антропогенного навантаження, які слід встановлювати шляхом визначення пропускної спроможності основних об’єктів огляду:
Pmax = P ×T/t0 ,
де Рmax – максимальна пропускна спроможність пам’ятки протягом дня, осіб;
Р – показник допустимої одночасної кількості екскурсантів, осіб;
T – час, відведений для екскурсій протягом дня, год;
t0 – час, необхідний для огляду об’єкта, год.
Оптимальна одночасна кількість відвідувачів для огляду архітектурно-містобудівного ансамблю становить 50-90 осіб; орієнтовний час огляду ансамблю становить 1,5-2 год, його фрагменту – 15-25 хв, екскурсії протягом дня – 8 год.
8.6.8 Для розрахунку загальної кількості місць для спеціалізованих туристичних автобусів та індивідуальних транспортних засобів на автостоянках у межах пішохідної доступності від об’єктів огляду слід використовувати максимальний показник туристичного потоку (кількість екскурсантів за даними туристичних операторів, кількість проживаючих у закладах розміщення туристів, кількість відвідувачів краєзнавчих музеїв тощо), осіб/день, у пік туристичного сезону.
8.6.9 При формуванні туристичних зон у межах природно-заповідних об’єктів згідно з режимами охорони необхідно виділяти такі підзони:
- відкриті для регульованої та стаціонарної рекреації і туризму (біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки та території без охоронного статусу);
- для екскурсійного огляду (парки-пам’ятки садового-паркового мистецтва, ботанічні сади, зоологічні сади та дендрологічні парки, частково пам’ятки природи);
- закриті для туризму (природні заповідники, заповідні урочища, заказники, пам’ятки природи).
8.6.10 Розміри складових елементів туристичної зони, що формується на базі природно-заповідного фонду, слід приймати (м2 на одного туриста):
а) заклади розміщення туристів – згідно з додатком Е.1;
б) центри обслуговування – 10;
в) місця відпочинку – 1000;
г) угіддя для аматорських занять: рибальські – 1000, мисливські – 20 000, ягідно-грибні – 10 000, лижні – 2000, водні – 1000.
8.6.11 Баланс функціональних елементів туристичної зони в межах природно-заповідних територій слід приймати відповідно до показників таблиці 8.8.
Таблиця 8.8 – Питомі показники функціональних елементів туристичної зони в межах природно-заповідних територій
| Територія | % від загальної площі |
| Закладів розміщення та центрів обслуговування | 8-10 |
| Озеленення та місць відпочинку | 3-5 |
| Стоянок транспортних засобів | 2-3 |
| Доріг | 5-7 |
| Ареалів об’єктів огляду, туристичних угідь | 70-80 |
8.6.12 Для збереження природного ландшафту при організації туристичних зон та екскурсійних маршрутів слід враховувати показники допустимих рекреаційних навантажень відповідно до таблиці 8.5.
Максимальна пропускна здатність пішохідних доріг та стежок на території туристичних зон повинна становити не більше, осіб/га: гравійних – 100, земляних – 75, трав’яних – 50.
8.6.13 Ботанічні сади слід розміщувати на територіях, які мають сприятливі природні умови для вирощування, збереження та використання рідкісних і типових видів місцевої і світової флори, як у межах населених пунктів, так і на заміських та позаміських територіях.
Мінімальні розміри площі території ботанічних садів та їх функціональних зон слід приймати з розрахунку:
- експозиційна зона – 100 м2 на одного відвідувача;
- наукова зона – 75 м2;
- адмiністративно-господарська зона – 30 м2 на одного працівника;
- площа заповідної зони не регламентується.
На території ботанічного саду можлива організація рекреаційної зони, яка може займати 10-15 % його площі.
Кількість відвідувачів рекреаційної зони визначається, виходячи з розрахунку 150 м2 території на одну особу.
Примітка. Заповідна зона природного ландшафту може входити до складу експозиційної і наукової зони або бути відсутньою.
8.6.14 Дендрологічні парки розміщуються на територіях, які мають спеціально створені умови для збереження різноманітних видів дерев і чагарників та їх композицій. На території дендрологічних парків виділяються функціональні зони відповідно до вимог, встановлених для ботанічних садів.
Розміри площі території експозиційної та рекреаційної зон дендрологічного парку слід приймати від 65 % до 80 % з розрахунку орієнтовно 1000 м2 на одного відвідувача.
8.6.15 Зоологічні парки в залежності від їх основних функцій розподіляються на:
- науково-дослідні;
- демонстраційні;
- пізнавально-освітні.
Територія зоологічних парків з відповідними умовами для збереження рідкісних експозиційних та місцевих видів тварин повинна становити в межах від 1 га до 1000 га у межах міст та зон їх впливу.
Мінімальні розміри площі території зоологічних парків та їх функціональних зон приймаються з розрахунку:
- експозиційна зона – 75 м2 на одного відвідувача;
- рекреаційна зона – 65 м2 на одного відвідувача;
- наукова – 30 м2 на одного працівника;
- адміністративно-господарська – 20 м2 на одного працівника.
8.6.16 Парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва розташовуються як у межах населених пунктів, так і на позаміських територіях. Можуть бути як самостійними архітектурно-ландшафтними об’єктами, так і складовими частинами ансамблів палаців-музеїв, старовинних садиб, археологічних парків, містобудівних комплексів. На території парків-пам’яток садово-паркового мистецтва слід виділяти такі функціональні зони: експозиційну, рекреаційну, наукову, адміністративно-господарську. В межах території парків-пам’яток доцільно створення альтернативних функціональних зон: культурно-історичної (заповідної), буферної (для організації рекреації й обслуговування) та охоронної (завширшки 150 м від зовнішньої межі парку).
8.7 Природно-заповідні території
8.7.1 У межах населених пунктів, на приміських та позаміських територіях, на землях при- родно-заповідного та іншого природоохоронного, історико-культурного призначення слід передбачати організацію нових та збереження існуючих природних та штучно створених об’єктів – національних природних парків, регіональних ландшафтних парків, ботанічних, дендрологічних та зоологічних парків, парків-пам’яток садово-паркового мистецтва та використовувати їх з рекреаційною та екскурсійною метою.
У межах регіонів та на транскордонних територіях слід формувати біосферні заповідники та міждержавні природно-заповідні об’єкти, які доцільно використовувати у туристичних цілях.
На території об’єктів природно-заповідного фонду таких, як природні заповідники, заказники, пам’ятки природи та заповідні урочища, що особливо охороняються, забороняється здійснення рекреаційній діяльності.
Питома вага територій природно-заповідного фонду в межах регіонів, країни в цілому повинна становити від 5 до 20% площі території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, в залежності від природно-кліматичних та ландшафтних особливостей.
8.7.2 Розміри і режим використання охоронних зон об’єктів природно-заповідного фонду встановлюються за проектами землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення відповідно до [12], [27].
8.7.3 Національні природні парки створюються на територіях, що мають унікальні природні та історико-архітектурні комплекси та об’єкти. За значенням національні парки поділяються на загальнодержавні та міжнародні; за місцерозташуванням – на міські, приміські та міжселищні.
Регіональні ландшафтні парки створюються на територіях з типовими природними та історико-культурними комплексами та об’єктами; вони можуть бути регіонального і місцевого значення, міськими та приміськими.
При створенні національних природних та регіональних ландшафтних парків слід враховувати географічні особливості приморських, гірських, степових територій. Залежно від розмірів природні та ландшафтні парки поділяються на малі до 40 тис. га, середні до 75 тис. га та великі – до 250 тис. га і більше.
8.7.4 При проектуванні територій національних природних і регіональних ландшафтних слід виділяти такі функціональні зони:
- заповідну, яка формується на основі природних заповідників, заказників, заповідних урочищ
та пам’яток природи і повинна займати площу, що становить 20% і більше від території парку; - регульованої рекреації, яку слід формувати для організації зон короткочасного відпочинку населення, обладнання туристичних велосипедних та пішохідних маршрутів і екологічних стежок; площа її повинна становити 35% і більше від території парку;
- стаціонарної рекреації, на території якої слід створювати зони тривалого відпочинку (гірсько-спортивні, водноспортивні), розташовувати курортно-рекреаційні заклади, облаштовувати місця для ночівлі туристів (хижі, бівуачні зупинки), передбачати організацію рекреаційних комплексів з високим рівнем інженерного обладнання; площа цієї зони повинна становити 10 % і більше від площі парку;
- господарську, на території якої слід виділяти населенні пункти, виробничі, комунальні та інфраструктурні об’єкти, земельні ділянки інших власників та адміністративну її частину для забезпечення потреб парку(5-10 % території парку); в залежності від природно-істобудівних умов вся зона може займати 15-35 % території парку.
Примітка. Зони короткочасного та тривалого відпочинку, курортні та туристичні території у межах національних і регіональних парків слід проектувати за нормами, встановленими у розділах 8.3 – 8.6 цих норм.
8.7.5 При розрахунках рекреаційної ємності національних і регіональних парків слід викорис- товувати показники максимально допустимого навантаження, які становлять:
- на всій території парку – одна особа на 5 га;
- в зоні регульованої рекреації – одна особа на 1 га;
- в зоні стаціонарної рекреації – 50 осіб на 1 га.
Щільність дорожньої мережі для парку в цілому слід приймати 0,2 – 0,25 км/км2, а для функціональних зон – відповідно до таблиці 8.9.
Таблиця 8.9 – Щільність дорожньої мережі в межах природно-заповідних територій
| Зони | Щільність дорожньої мережі, км/км2 |
| Заповідна | 0,01 – 0,03 |
| Регульованої рекреації | 2,0 – 3,0 |
| Стаціонарної рекреації | 3,0 – 5,0 |
| Рекреаційних комплексів | 8,0 – 10,0 |
| Господарська | 0,5 – 1,0 |
| Ландшафтно-маршрутних коридорів | 0,3 – 0,6 |
13 ТЕРИТОРІЇ ІСТОРИЧНОЇ ЗАБУДОВИ, ПАМ’ЯТОК ТА ОБ’ЄКТІВ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ
13.1 Збереження традиційного характеру середовища історичних населених місць та інших територій
13.1.1 Об’єкти всесвітньої спадщини та об’єкти культурної спадщини, визначені відповідно до Закону України “Про охорону культурної спадщини”, і традиційний характер середовища окремих пам’яток, їх комплексів (ансамблів), цілісних історичних архітектурно-містобудівних утворень в історичних ареалах населених пунктів, занесених до Списку історичних населених місць України, та історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій підлягають охороні, а використання їх територій підлягає спеціальному регулюванню.
13.1.2 Для пам’яток культурної спадщини визначаються і затверджуються в установленому порядку межі та режими використання територій та зон охорони, а для населених пунктів, занесених до Списку історичних населених місць України і історичних ареалів [16], [35], у складі генеральних планів цих населених пунктів на підставі відповідних історико-містобудівних досліджень розробляються історико-архітектурні опорні плани [13].
Планувально-просторові обмеження щодо охорони культурної спадщини, які є результатом розроблення історико-архітектурних опорних планів, викладаються у табличній формі як додаток до графічної частини та є обов’язковою інформаційною базою для розроблення містобудівної документації на місцевому рівні (додаток Л).
У випадку, якщо на території населених пунктів розташовані об’єкти всесвітньої спадщини, архітектурно-містобудівна діяльність у межах території самих об`єктів, а також їх буферних зон здійснюється відповідно до режимів використання буферних зон та планів управління об’єктом всесвітньої спадщини з урахуванням рекомендацій Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Примітка. За наявності в населених пунктах, які не включено до списку історичних населених місць України, або на інших територіях поодиноких пам’яток культурної спадщини, ці пам’ятки культурної спадщини та їх території (як землі історико-культурного призначення) мають бути відображені на плані існуючого використання території, опорному плані, а зони охорони (буферні зони) пам’яток культурної спадщини – на схемі планувальних обмежень у складі відповідної документації з просторового планування.
13.1.3 Планування і забудова територій здійснюється при дотриманні затверджених належним чином меж та режимів використання територій пам’яток культурної спадщини, зон охорони пам’яток культурної спадщини, режимів використання та регулювання забудови історичних ареалів насе- лених місць, а також об’єктів всесвітньої спадщини, їх буферних зон, планів організації територій історико-культурних заповідників та історико-культурних заповідних територій, правового режиму охоронюваних археологічних територій, які встановлюються з метою захисту автентичності і цілісності пам’яток культурної спадщини, історично цінних архітектурно-містобудівних якостей традиційного характеру середовища, контекстного середовища навколо окремих пам’яток, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, відповідно до особливостей використання земель історико-культурного призначення, визначених законодавством [3], [13], [16], [35], та ландшафтів, що охороняються.
Примітка. Склад та зміст науково-проектної документації щодо визначення меж і режимів використання зон охорони пам’яток архітектури та містобудування визначаються згідно з [97].
13.1.4 При намірах здійснення будівництва нової чи реконструкції існуючої споруди на ділянці (ділянках), яка знаходиться поруч (у межах 500 м) із пам’яткою культурної спадщини, до прийняття рішення про відведення земельної ділянки під будівництво нової чи реконструкцію існуючої споруди необхідно в установленому порядку визначити та затвердити межі території цієї пам’ятки (за умови відсутності затвердженої території цієї пам’ятки).
Навколо будинків і споруд – пам’яток культурної спадщини (архітектури та містобудування) – у разі відсутності розроблених та затверджених в установленому порядку зон охорони в межах відстані, що дорівнює подвійній висоті цих пам’яток, але у будь-якому разі – не менше 50 м, при проектуванні нових будівель і споруд або надбудові (реконструкції) існуючих необхідно зберігати цінне історичне розпланування і традиційний характер забудови населених пунктів, цінний природний ландшафт та об’єкти природно-заповідного фонду, оглядові точки і зони, звідки розкриваються види на пам’ятки та їх комплекси. При цьому відстань від кожної новобудови до пам’ятки повинна бути не меншою ніж збільшений удвічі максимум з висот самої пам’ятки та даної новобудови.
13.1.5 Для територій об’єктів всесвітньої спадщини та їх буферних зон, заповідників, заповідних територій, комплексних охоронних зон пам’яток культурної спадщини необхідно передбачати:
- збереження історичного розпланування і забудови, характеру історичного середовища й ландшафту, виведення промислових підприємств, майстерень, складів та інших дисгармонійних споруд, які завдають фізичної або естетичної шкоди пам’яткам культурної спадщини чи їх середовищу в цілому;
- уникнення прокладання комунікацій для транзитного транспорту, підземних інженерних мереж загальноміського значення, улаштування повітряних ліній електропередач, установлення торговельних кіосків, рекламних щитів та інших споруд, що порушують умови візуального сприйняття пам’яток і традиційний характер середовища;
- організацію консерваційних, реставраційних, реабілітаційних, музеєфікаційних, ремонтних робіт та робіт із пристосування пам’яток культурної спадщини, навколишньої історичної забудови, благоустрій території;
- планування і забудову територій об’єктів всесвітньої спадщини та їх буферних зон здійснювати із врахуванням рекомендацій Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
13.1.6 Зони регулювання забудови та історичні ареали можуть відрізнятися різним режимом використання території, який залежить від історико-архітектурної цінності території, розташування її в структурі населеного пункту. У їх межах слід передбачати збереження характеру історичного розпланування (або його елементів), історично цінної забудови і ландшафту, умов видового розкриття пам’яток, знесення дисгармонійних споруд, дотримання умов гармонійного сполучення нових споруд з історичною забудовою. Нове будівництво в межах зон регулювання забудови та історичних ареалів визначається режимами та регламентується: за функціональним призначенням, масштабом (по висоті й довжині будівель); композиційними прийомами (враховуючи масштабність і включаючи пропорційний, ритмічний та тектонічний лад), силуетом, лицьовими матеріалами, кольором тощо. Регулюється також благоустрій, озеленення та інші складові середовища.
13.1.7 У зонах охоронюваного ландшафту забезпечується охорона цінного природного та переважно природного оточення пам’яток культурної спадщини, передбачається збереження та відтворення цінних природних і пейзажних якостей пов’язаного з пам’ятками ландшафту, ліквідація чи візуальна нейтралізація будівель, споруд і насаджень, що спотворюють цей ландшафт. Заходами щодо збереження ландшафту забезпечується охорона цінних особливостей рельєфу, водоймищ, рослинності, відтворення їх історичного вигляду, збереження візуальних зв’язків пам’яток з природним та переважно природним оточенням, що має історичну цінність, захист берегових, лукових територій від зсувів та розмиву, укріплення схилів, ярів, їх озеленення; проведення інших природоохоронних заходів.
13.1.8 На територіях зон охорони археологічного культурного шару слід враховувати необхідність проведення археологічних досліджень з обов’язковою умовою проведення наукової фіксації усіх етапів дослідження і всіх виявлених знахідок та інших матеріальних залишків.
13.1.9 До пам’яток та щойно виявлених об’єктів культурної спадщини, у разі необхідності покрашення їх стану, застосовується виключно консервація, реставрація, реабілітація, музеєфiкація, ремонт або пристосування.
Склад та зміст науково-проектної документації на консервацію, реабілітацію, музеєфікацію,
ремонт, пристосування об’єктів культурної спадщини визначається відповідними державними будiвельними нормами.
Для рядової історичної забудови, яка не перебуває на державному обліку об’єктів культурної спадщини, у разі аварійного стану може бути застосований режим реконструкції із збереженням (відтворенням) історичного вигляду головного (головних) фасаду (фасадів), що здійснюється за умови проведення попередніх архітектурних обмірів та розроблення історико-архітектурної довідки.
13.1.10 Слід передбачати включення історико-культурних заповідних територій і комплексних охоронних зон в історичному ядрі та історичному центрі у систему загальноміських, селищних і сільських громадських центрів, пішохідних зв’язків, туристичних маршрутів з урахуванням 8.6.4.
13.1.11 Із метою збереження фізичного стану нерухомих об’єктів культурної спадщини від них до транспортних та інженерних комунікацій слід передбачати відстані, м, не менше:
а) до проїзних частин магістральних доріг та магістральних вулиць безперервного руху, ліній метрополітену неглибокого закладання:
- в умовах складного рельєфу – 100;
- на плоскому рельєфі – 50;
б) до мереж водопроводу, каналізації, газопостачання, теплопостачання (крім розвідних) – 15; в) до інших підземних інженерних мереж – 5.
В умовах реконструкції сформованої забудови вказані відстані до інженерних мереж допускається скорочувати, але приймати не менше: до водонесучих мереж – 5 м, не водонесучих – 2 м.
Примітка. Окрім випадків, зазначених у 13.1.3.
13.2 Використання територій історичної забудови
13.2.1 При використанні територій історичної забудови підлягають вирішенню такі завдання:
- ефективне використання територій для створення екологічно чистого, комфортного середовища для проживання та життєдіяльності населення;
- збереження й раціональне використання об’єктів культурної спадщини, їх територій, буферних зон, зон охорони пам’яток культурної спадщини, цілісних історичних архітектурно-істобудівних утворень в історичних ареалах населених місць та взагалі історичного середовища;
- забезпечення інвестиційно-привабливих умов для реабілітації та використання територій історичної забудови, будівель та споруд, що мають певну історико-культурну або архітектурно-художню цінність як носії історичного характеру середовища.
13.2.2 Межі та режими використання територій комплексної реконструкції [73] визначаються містобудівною документацією. Якщо населений пункт занесено до Списку історичних населених місць України, вихідними даними для розробленням згаданої документації повинен слугувати історико-архітектурний опорний план з визначеними межами і режимами використання історичних ареалів та зон охорони пам’яток культурної спадщини.
13.2.3 При розробленні науково-проектної та містобудівної документації слід забезпечувати:
- збереження ландшафтних якостей, пейзажних характеристик та цінного розпланування територій у сукупності з елементами історичного благоустрою та озеленення, основних композиційних прийомів системи планування, властивих певним територіям історичної забудови (периметральна суцільна забудова кварталів, вільне розташування архітектурних об’єктів тощо);
- композиційну підпорядкованість забудови існуючим історичним архітектурним (містобудівним) домінантам, тобто збереження або покращення візуального сприйняття найбільш соціально, функціонально або естетично значущих споруд архітектурними та містобудівними засобами;
- збереження традиційного характеру середовища шляхом композиційної узгодженості нової (або реконструйованої) забудови з історичною за силуетом, масштабом, основними прийомами й засобами архітектурної композиції (включаючи пропорції, ритм, тектоніку), кольором, лицьовими матеріалами тощо;
- збереження чергування відкритих просторів із забудованими територіями для забезпечення видового розкриття об’єктів культурної спадщини, підсилення естетичних характеристик і композиційних особливостей історичної забудови, виявлення й відновлення композиційно-візуальних зв’язків між історичними архітектурними домінантами, рядовою забудовою та ландшафтом;
- збереження середньої поверховості та щільності історичної забудови.
13.2.4 У межах історичних ареалів населених місць необхідно зберігати історично цінні архiтектурно-містобудівні якості традиційного характеру середовища. На територіях зон охорони пам’яток, історичних ареалів, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територіях забороняється знесення цінної історичної забудови. Превалюючою тут повинна бути регенерація (зокрема, ревалоризація та, за необхідності, ревіталізація).
У межах історичних ареалів реконструкція цінної історичної забудови зі зміною геометричних параметрів дозволяється у виключних випадках за погодженням відповідного органу охорони культурної спадщини та лише за умови збереження характеру цінного історичного середовища, збереження (відтворення) архітектурно-художніх характеристик та умов об’ємно-просторового сприйняття значних історичних будівель з боку головного фасаду (фасадів) та збереження архiтектурно-художніх особливостей головних фасадів рядових історичних будівель, і якщо це обґрунтовано та не суперечить режиму використання певної території, визначеному історико- архітектурним опорним планом та зонами охорони пам’яток культурної спадщини.
Будівництво нових та реконструкція існуючих будівель повинні здійснюватися з урахуванням вимог збереження та відновлення історично цінних архітектурно-містобудівних якостей традиційного характеру середовища, зокрема узгоджуватися з ними за силуетом, масштабом, основними прийомами й засобами архітектурної композиції (включаючи пропорції, ритм, тектоніку), кольором, лицьовими матеріалами тощо.
У районах з порушеним історичним середовищем та з дисперсним розташуванням цінної історичної забудови реконструкція цієї забудови зі зміною її геометричних параметрів дозволяється за погодженням відповідного органу охорони культурної спадщини та лише за умови обов’язкового збереження цінних фасадів значних історичних будівель та бажаного збереження архітектурно- художніх особливостей головних фасадів рядових історичних будівель, якщо це не суперечить режиму використання певної території, визначеному історико-архітектурним опорним планом та зонами охорони пам’яток культурної спадщини.
13.2.5 У районах історичної забудови, що знаходяться за межами історичних ареалів населених пунктів, які занесені до Списку історичних населених місць України, за межами зон охорони пам’яток та в районах історичної забудови населених пунктів, які не занесені до Списку історичних населених місць України, або в яких відсутні пам’ятки культурної спадщини, слід здійснювати регенерацію історичного середовища (зокрема, ревалоризацію та, за необхідності, ревіталізацію і реновацію) [73]. За межами історичних ареалів та зон охорони пам’яток необхідне збереження архітектурно-художніх особливостей цінних фасадів значних історичних будівель та бажане збереження архітектурно-художніх особливостей головних фасадів рядових історичних будівель.
ДОДАТКИ
Електронна версія ДБН Б.2.2-12:2019 “Планування і забудова територій” на Порталі Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва
