Просторове планування – сукупність дій органів місцевого самоврядування та виконавчої влади щодо визначення територій для розселення, місць застосування праці, відпочинку та оздоровлення, інженерно-транспортної інфраструктури, інших об’єктів шляхом розроблення, затвердження документації з просторового планування та дотримання її рішень. Документація з просторового планування – затверджені текстові та графічні матеріали з просторового планування територій, регулювання їх розвитку, забудови та раціонального використання територій.
Системи просторового (територіального) планування відносяться до методів та підходів, що застосовуються державним та приватним секторами з метою впливу на розподіл людей та їхньої діяльності у просторах різних масштабів. Просторове планування може бути визначено як координація практики та політики, що впливають на просторову організацію.
Просторове планування в США є синонімом містобудування в більших масштабах, а також часто використовується стосовно діяльності з планування у європейських країнах. Окремі професійні дисципліни, які стосуються територіального планування, включають землекористування, міське, регіональне, транспортне та екологічне планування. Інші пов’язані галузі включають економічне (господарське) планування та планування розвитку громад. Просторове планування здійснюється на місцевому, регіональному, національному та міжнаціональному рівнях. Продуктом цієї діяльності часто стає просторовий план.
Раннє визначення просторового планування з’являється у Європейській хартії регіонального / територіального планування (також відомій як “Торремолінська хартія”), затвердженої в 1983 році Європейською конференцією міністрів, відповідальних за регіональне планування (CEMAT): “Регіональне / територіальне планування надає географічний вимір економічній, соціальній, культурній та екологічній політиці суспільства. В той самий час, це наукова дисципліна, адміністративна методика та галузева політика, розроблена на міждисциплінарних та комплексних засадах та спрямована на збалансований регіональний розвиток та фізичну організацію простору відповідно до загальної стратегії”.
Численні системи планування існують у всьому світі. Форми просторового планування мають значні розходження та розвиваються і змінюються разом із суспільствами та їхніми системами управління. Кожна країна, і навіть регіони, розташовані у цих країнах, мають унікальні системи планування, залучають різних учасників, мають різні горизонти планування та певні інституційні структури. Горизонти, актори та інститути з часом змінюються, що впливає як на форму, так і на результати просторового планування.
У західноєвропейських країнах просторове планування формулює принципи розвитку території. На сьогодні цивілізація створює для природи та життя й здоров’я людини загрози, тому існує незаперечна необхідність здійснення заходів щодо просторового планування відповідно до принципів сталого розвитку. Сталий розвиток – це модель соціально-економічного розвитку території, яка характеризується низьким рівнем втручання в природне середовище, активною екологічною політикою та низьким рівнем втручання в природне середовище з метою його збереження для майбутніх поколінь. Принцип сталого розвитку означає, що документація з просторового планування повинна правильно враховувати екологічні проблеми, належне управління водними ресурсами, стійку мобільність, захист культурної та природної спадщини, а також вимоги, що виникають у зв’язку з необхідністю адаптації до зміни клімату.
Сталий розвиток території територіальної громади, відповідно до Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності” – це соціально, економічно та екологічно збалансований розвиток території територіальної громади, спрямований на створення економічного потенціалу, повноцінного життєвого середовища для сучасних та майбутніх поколінь на основі раціонального використання ресурсів (природних, трудових, виробничих, науково-технічних, інтелектуальних тощо), технологічного переоснащення і реструктуризації підприємств, удосконалення соціальної, виробничої, транспортної, комунікаційно-інформаційної, інженерної, екологічної інфраструктури, поліпшення умов проживання, відпочинку та оздоровлення, збереження та збагачення біологічного різноманіття та культурної спадщини.
Просторове планування в громадах передбачає заходи щодо координації та вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території. Зокрема, для забезпечення збалансованого розвитку сільських територій у довгостроковому періоді, не порушуючи балансу між збереженням потенціалу природних ресурсів та вирішенням усього комплексу соціальних, економічних, культурних, інституціональних та інших проблем, територіальне планування землекористування слід розглядати як один із визначальних важелів державної політики у сфері земельних відносин щодо гармонізації державних, бізнесових і громадських інтересів у сфері використання й охорони земель. Комплексний план передбачає узгоджене прийняття рішень щодо цілісного (комплексного) просторового розвитку населених пунктів як єдиної системи розселення і території за їх межами. Розробляється та затверджується з метою забезпечення сталого розвитку територіальної громади з додержанням принципу збалансованості державних, громадських та приватних інтересів та з урахуванням концепції інтегрованого розвитку території територіальної громади (за наявності).
Комплексний план просторового розвитку території територіальної громади включає планувальні рішення щодо перспективного використання всієї території територіальної громади, а також:
- генеральний план населеного пункту – адміністративного центру територіальної громади;
- генеральні плани населених пунктів та детальні плани території у межах території територіальної громади, затверджені до прийняття комплексного плану, які відповідно до цієї статті визнані такими, що відповідають вимогам законодавства, узгоджуються з планувальними рішеннями комплексного плану і підлягають включенню до нього;
- генеральні плани населених пунктів у межах території територіальної громади, необхідність розроблення яких встановлена рішенням про затвердження комплексного плану (включаються до складу комплексного плану одночасно з їх затвердженням);
- планувальні рішення генеральних планів інших населених пунктів та детальних планів територій у межах території територіальної громади в обсязі, визначеному Кабінетом Міністрів України;
- детальні плани території у межах території територіальної громади (включаються до складу комплексного плану одночасно з їх затвердженням);
- межі функціональних зон усієї території територіальної громади з вимогами до забудови та ландшафтної організації таких зон (плани зонування територій населених пунктів у межах території територіальної громади розробляються у складі генеральних планів та включаються до складу комплексного плану одночасно із затвердженням відповідних генеральних планів);
- історико-архітектурні опорні плани історичних ареалів населених пунктів, внесених до Списку історичних населених місць України (включаються до складу комплексного плану як невід’ємні складові генеральних планів відповідних населених пунктів).
Доступність матеріалів комплексного плану просторового розвитку території територіальної громади забезпечується відповідно до вимог Закону України “Про національну інфраструктуру геопросторових даних”. Органи місцевого самоврядування зобов’язані оприлюднювати інформацію на своїх офіційних веб-сайтах та геопорталах геопросторові дані та метадані.
Розробка комплексного плану просторового розвитку території територіальної громади надаватиме змогу раціональніше використовувати земельні ділянки на території громади, змінювати їх цільове призначення згідно із перспективним планом розвитку території. Буде чітке розуміння встановлення обмежень у використанні земельних ділянок, наявність особливо цінних ґрунтів, визначення ділянок для будівництва багатоповерхівок, озеленення, розвитку промисловості та інфраструктури тощо.
Територіальні громади мають навчитися управляти земельними ресурсами та впроваджувати просторове планування територій, бо від ефективного використання земель та їхньої інвентаризації залежить стабільне та належне оподаткування і отримання додаткових доходів місцевих бюджетів.
