Комплексна оцінка території – це системний аналіз зовнішніх та внутрішніх конкурентних переваг та обмежень у розвитку населеного пункту або території, що включає оцінку ресурсного, інженерно-транспортного, економічного, науково-технічного, туристичного потенціалів з урахуванням демографічного прогнозу та екологічного стану території.
Просторово-планувальна організація територій – це раціональне просторове з’єднання функціонально-територіальних елементів (виробництва, розселення, природокористування), об’єднаних структурами управління з метою створення і підтримки повноцінного середовища мешкання людини.
ДЕРЖАВНІ БУДІВЕЛЬНІ НОРМИ УКРАЇНИ
ПЛАНУВАННЯ ТА ЗАБУДОВА ТЕРИТОРІЙ
ПЛАНИРОВКА И ЗАСТРОЙКА ТЕРРИТОРИЙ
PLANNING AND BULDING OF TERRITORIES
4 ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
4.1 Головним об’єктом містобудівного проектування є території адміністративно-територіальних одиниць та їх частин відповідно до [13].
4.2 Галузева спрямованість та масштаби соціально-економічного розвитку територій адмінiстративно-територіальних одиниць, функціональна структура та планувальна організація їх територій на перший етап (5 років), розрахунковий період (15-20 років) та стратегічна перспектива визначаються на основі комплексної оцінки території з урахуванням пріоритетності соціальних та екологічних критеріїв, потенціальних ресурсних можливостей і потреб населення. Для збалансування загальнодержавних, регіональних інтересів та інтересів територіальних громад ураховуються рішення Генеральної схеми планування території України, іншої містобудівної документації, програм соціально-економічного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, планів об’єднаних територіальних громад, прогнозів і програм розвитку регіону за їх адмінiстративно-територіальним статусом, профілем та розгалуженістю економічної бази, місцем в системах розселення та економічного районування, рівнем надання послуг населенню. Відповідно до цього слід враховувати класифікацію населених пунктів – об’єктів містобудівного проектування (таблиця 4.1).
4.3 На етапі “стратегічна перспектива” на основі попередньої комплексної оцінки території обґрунтовується місія об’єкта містобудівного проектування (довгострокове бачення його майбутнього), головні напрями та основні параметри його соціально-економічного і територіального розвитку, які забезпечують реалізацію місії, концептуальна модель функціонально-планувальної організації території.
Рішення, що приймаються в межах розрахункового періоду та першого етапу, мають бути спрямовані на поступову реалізацію стратегічної перспективи.
4.4 При переході від стратегічної перспективи до розрахункового періоду та першого етапу має зростати деталізація рішень та, відповідно, масштаб графічних матеріалів, визначаються існуючі та прогнозовані проблеми використання територій, ступінь невідкладності їх вирішень.
4.5 На етапі “розрахунковий період” на основі комплексної оцінки території об’єкта містобудівного проектування деталізуються рішення попереднього етапу. На цьому етапі (15-20 років), зокрема:
- здійснюється поділ території держави, її адміністративно-територіальних одиниць на окремі частини зі спільними проблемами розвитку (макрорегіони, мікрорегіони, територіальні зони), які мають бути об’єктами містобудівного проектування територій відповідного рівня, розроблення стратегій, прогнозів і програм розвитку на найближчі 5-7 років;
- визначаються найбільш інвестиційно привабливі та проблемні території в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці.
4.6 Рішення щодо планування і забудови територій на першому етапі приймаються з урахуванням результатів реалізації містобудівних рішень, передбачених на попередні 5-7 років.
Розробляються:
- перелік земельних ділянок, вільних від забудови, непрацюючих виробничих та інших об’єктів з визначенням їх місцерозташування, розміру території, умов освоєння для містобудівних потреб;
- перелік невідкладних заходів щодо соціально-економічного та територіального розвитку, покращення екологічного стану та природно-техногенної безпеки, розбудови інфраструктури, співробітництва з суміжними адміністративно-територіальними одиницями.
4.7 Межі об’єктів містобудівного проектування визначаються з урахуванням документації відповідного вищого територіального рівня.
4.8 Інформаційною базою для планування і забудови населених пунктів та територій є:
- державні та громадські інтереси (за результатами громадських обговорень) на зазначеній
території відповідно до [13]; - містобудівна документація вищого територіального рівня;
- оцінка конкурентних переваг, обмежень розвитку, природно-ресурсного, економічного, науково- технічного, туристичного потенціалу, територіальних ресурсів, соціальної, інженерної та комунальної інфраструктури, екологічного стану території;
- історико-архітектурні опорні плани, режими використання пам’яток культурної спадщини, межі та режими використання зон охорони (буферних зон) пам’яток культурної спадщини, правовий режим охоронюваної археологічної території, план організації території історико-культурного заповідника, план організації історико-культурної заповідної території та план управління (менеджмент-план) пам’яток, внесених до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО;
- інформація про об’єкти природно-заповідного фонду, СЗЗ від об’єктів, охоронні зони, прибережні захисні смуги;
- прогноз демографічного розвитку об’єкта проектування, стратегії та програми соціаль ноекономічного розвитку регіонів та населених пунктів;
- дані державних кадастрів, реєстрів та інформаційних систем.
4.9 Встановлюється така містобудівна класифікація організацій, установ за категоріями – містоутворюючі і обслуговуючі. Критерієм віднесення до тієї чи іншої категорії слугує об’єкт, на який спрямована діяльність, – держава, регіон, населений пункт, людина.
Організації, установи та підприємства, результати діяльності яких частково чи повністю реалiзу ються за межами населених пунктів, відносяться до містоутворюючих.
Обслуговуюча група організацій, установ та підприємств поділяється на дві підгрупи: перша – що забезпечує життєдіяльність населеного пункту в цілому – містозабезпечуюча, та друга, що спеціалізується на обслуговуванні мешканців населеного пункту, в якому вони розташовані, – обслуговуюча населення з надання соціально-культурних послуг.
Містозабезпечуючі та обслуговуючі категорії взаємопов’язані із галузевою структурою господарського комплексу населеного пункту.
Містобудівна класифікація організацій, установ та підприємств визначається відповідно до Державного класифікатора продукції та послуг, а також з урахуванням Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України з земельних ресурсів від 23.07.2010 р. № 548, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 1 листопада 2010 р. за № 1011/18306, санітарної класифікації виробництв, інших класифікаторів Державної системи класифікації та кодування техніко-економічної та соціальної інформації.
4.10 Створення нових населених пунктів може передбачатися у зв’язку з потребою розміщення нових великих промислових підприємств, розробки корисних копалин, а також у зв’язку з відселенням населення із існуючих і потенційних зон катастроф та екологічного лиха, історико-культурних чинників.
4.11 Адміністративно-територіальні одиниці, об’єднані територіальні громади та населені пункти слід проектувати як елементи єдиної системи розселення України з урахуванням адмінiстративно-територіального устрою, стану соціально-економічного розвитку, фізико-географічного та архітектурно-будівельного, кліматичного районування.
Фізико-географічне районування території України наведене у додатку А.
ДОДАТОК А
(обов’язковий)
ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНЕ РАЙОНУВАННЯ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ
Архітектурно-будівельне кліматичне районування території України наведено у додатку Б.
ДОДАТОК Б
(обов’язковий)
АРХІТЕКТУРНО-БУДІВЕЛЬНЕ КЛІМАТИЧНЕ РАЙОНУВАННЯ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ
4.12 Класифікація населених пунктів в залежності від соціально-кульнурного, промислового потенціалу та місця в системі розселення наведена в таблиці 4.1.
Таблиця 4.1 – Класифікація населених пунктів
| Групи населених пунктів |
| Найкрупніші та крупні багатофункціональні міста, які частково дублюють функції наявних об’єктів громадського унікального та епізодичного обслуговування населення столиці країни, центри макрорегіонів – міжобласних систем розселення з надання послуг унікального попиту об’єктів обслуговування, адміністративних та соціальних послуг |
| Переважно великі багатофункціональні міста обласного значення, центри регіонів – обласних систем розселення з наданням послуг епізодичного попиту |
| Переважно середні міста обласного значення, значні промислові, промислово-транспортні центри мікрорегіонів – міжрайонних систем розселення з наданням послуг епізодичного та періодичного попиту |
| Малі міста обласного чи районного значення, місцеві центри економічної активності: промислові, промислово-аграрні, промислово-транспортні, переважно центри районних та внутрішньорайонних систем розселення (об’єднаних територіальних громад) з наданням послуг міжселенного періодичного та повсякденного попиту |
| Малі міста районного значення, селища, села, переважно аграрні, центри об’єднаних територіальних громад з наданням послуг повсякденного попиту та розвитку зеленого туризму |
4.13 Населені пункти в залежності від чисельності населення поділяються на групи (таблиця 4.2).
Таблиця 4.2 – Групування населених пунктів за чисельністю населення
| Групи населених пунктів | Населення, тис. осіб | |
| Міста | Сільські населені пункти | |
| Найкрупніші (найзначніші) | Понад 800 | Понад 5 |
| Крупні (значні) | Понад 500 до 800 | Понад 3 до 5 |
| Великі | Понад 250 до 500 | Понад 0,5 до 3 |
| Середні | Понад 50 до 250 | Понад 0,2 до 0,5 |
| Малі* | До 50 | Менше 0,2 |
| *Включаючи селища. | ||
4.14 З урахуванням вимог відповідних нормативно-правових актів щодо режиму використання територій визначаються:
- монофункціональні території, які можуть використовуватись переважно для виконання однієї однорідної функції у межах визначеного законодавством особливого правового режиму їх використання;
- території лімітованого використання, які розташовані в межах територій охоронних зон об’єктів, що відповідно до вимог вказаних актів вимагає обмеженого режиму використання (зони санітарної охорони, санітарно-захисні зони, зони особливого режиму використання земель, інші зони, де законодавством встановлюються планувальні обмеження використання території);
- території багатофункціонального використання, які можуть використовуватись для виконання багатьох різнорідних функцій в межах адміністративно-територіальної одиниці.
4.15 Приміські зони визначаються для міст з чисельністю населення понад 100 тис. осіб. Для інших населених пунктів приміські зони визначаються в залежності від конкретних містобудівних умов та вимог соціально-економічного розвитку.
Місто-центр і його приміська зона є взаємнопов’язаними об’єктами містобудівного проектування на стадіях розроблення схем планування території, генеральних планів населених пунктів.
Генеральний план відповідного міста та проект його приміської зони, визначення меж, архiтектурно-планувальної структури, функціонального зонування, соціально-планувальної структури, формування зелених зон розробляються на основі містобудівної документації регіонального рівня.
При плануванні та забудові території приміської зони необхідно забезпечити створення сприятливих умов для проживання населення, раціональне використання природних ресурсів, а також визначення територій для розміщення місць масового відпочинку населення.
Примітка. Як правило, зовнішньою межею приміської зони найкрупніших і крупних міст є ізохрона 45-60-хвилинної доступності транспортом загального користування до межі міста. Залежно від групи населеного пункту в межах приміської зони можуть виділятися кілька підзон (рисунок 1).
Рисунок 1 – Приміська зона
4.16 Доцільно передбачати поступове формування багатофункціональних архітектурно-планувальних структур, в основному збалансованих за кількістю жителів та місць прикладання праці, переважно на основі пішохідних зв’язків.
4.17 Планування і забудова територій населених пунктів, інших територій на регіональному та місцевому рівні повинна здійснюватися за вимогами інженерно-технічних заходів цивільного захисту відповідно до ДБН В.1.2-4.
5 ПРОСТОРОВО-ПЛАНУВАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ ТЕРИТОРІЙ
5.1 У процесі містобудівного проектування території на місцевому рівні визначаються території:
сельбищна, виробнича, рекреаційна та ландшафтна, у межах яких окремі земельні ділянки мають бути планувально об’єднані у такі функціональні зони:
- житлової та громадської забудови, яка складається з прибудинкових територій багатоквартирних будинків, земельних ділянок садибних будинків, гуртожитків, а також земельних ділянок, на яких розташовуються заклади дошкільної освіти, загальної середньої освіти, громадські центри мікрорайонів, заклади охорони здоров’я, соціального захисту, культури та мистецтва, фізкультурно-оздоровчі і спортивні споруди, підприємства торгівлі і харчування, побутового обслуговування, органи державної влади та місцевого самоврядування, громадських та релігійних організацій, фінансово-кредитних установ, науково-дослідних та проектних організацій;
- виробничої забудови, на якій розташовані підприємства промисловості, енергетики, сільського, лісового, водного господарства та інших виробничих об’єктів;
- комунально-складської забудови, на якій розташовані підприємства складського господарства, житлово-комунального господарства, поводження з побутовими відходами, зооветеринарного обслуговування, території місць поховання, пожежно-рятувальних підрозділів;
- ландшафтні та рекреаційні;
- курортно-оздоровчі;
- озеленених територій, що складаються із зелених насаджень загального користування, зелених насаджень обмеженого користування та зелених насаджень спеціального призначення;
- природоохоронного призначення;
- історико-культурного призначення;
- транспортних комунікацій (транспортної інфраструктури), що складаються з вулиць, доріг, об’єктів підприємств та мереж міського і зовнішнього транспорту;
- інженерних комунікацій (інженерної інфраструктури), яка включає території інженерних споруд і мереж;
- спеціального призначення, яка включає території закладів і організацій органів державної влади з питань оборони та безпеки, військових містечок, пенітенціарних установ, режимних об’єктів зв’язку.
5.2 У процесі містобудівного проектування територій на регіональному рівні визначаються зони:
- містобудівного освоєння, яка включає території житлової, громадської, виробничої, комунально-складської забудови, озеленення, а також об’єктів інженерної і транспортної інфраструктури;
- переважно сільськогосподарського та лісогосподарського використання, яка включає сільськогосподарські угіддя, землі лісогосподарського призначення, сільськогосподарські та лісогосподарські підприємства та мисливські угіддя;
- природоохоронного призначення, яка включає території та об’єкти природно-заповідного фонду (природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки та інші природоохоронні території);
- оздоровчого та рекреаційного призначення;
- історико-культурного призначення, яка включає території, на яких розташовані пам’ятки культурної спадщини, пам’ятки, що внесені до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, зони охорони (буферні зони) пам’яток культурної спадщини, історико-культурні заповідники, історикокультурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби, історичні ареали населених місць.
5.3 Зонування території населених пунктів здійснюється за ознаками:
- функціонального використання – функціональне зонування;
- граничних значень показників щільності проживаючих осіб на 1 га, а також поверховості забудови – будівельне зонування;
- за показниками співвідношення площ забудованих та відкритих просторів, у тому числі озеленених територій – ландшафтне зонування;
- за розташуванням об’єктів містобудування відносно центру населеного пункту: центральна (з визначенням меж ядра центру для найкрупніших, крупних та великих міст), серединна та периферійна частини.
Примітка 1. Зонування території населених пунктів виконується з урахуванням природоохоронних, екологічних, історико-культурних та інших планувальних обмежень.
Примітка 2. Межі зон визначаються з урахуванням особливостей природних чинників, історичної еволюції міського планування, особливостей трасування мереж транспортної та інженерної інфраструктури.
5.4 Під час планування території враховуються: цільове призначення існуючих земельних ділянок, їх правовий режим, юридично установлені межі, визначені види містобудівної діяльності, кількісні параметри, їх взаємне розташування у просторі, а також просторове розміщення елементів соціальної, транспортної та інженерної інфраструктури.
5.5 Містобудівна організація території населеного пункту має формуватися в напрямках:
- функціональному (функціонально-планувальна структура);
- морфологічному (архітектурно-планувальна структура);
- соціальному (соціально-планувальна структура).
5.6 Функціонально-планувальна структура формується шляхом відповідного розміщення ділянок, призначених для різних видів соціальної, виробничої, рекреаційної, комунікаційної діяльності.
Примітка. Окремі ділянки території природно-ландшафтного комплексу слід розглядати в якості елементів цілісної (неперервної) системи озеленених територій міста і його приміської зони.
5.7 Архітектурно-планувальна структура передбачає формування інфраструктури транспортного-пішохідного (велосипедного) руху (найбільш поширені схеми магістралей – радіальна,
радіально-кільцева, прямокутна, діагональна, гексагональна тощо).
Основним елементом архітектурно-планувальної структури міста є частина території, обмежена магістральними вулицями міського та районного значення (міжмагістральна територія).
У межах міжмагістральних територій розміщуються житлові вулиці та мікрорайони з забудовою різного функціонального призначення (рисунок 2).
Міжмагістральна територія має бути об’єктом розроблення містобудівної документації на стадії детального плану території.
Рисунок 2 – Архітектурно-планувальна структура
5.8 Соціально-планувальна структура – це просторове розміщення центрів громадського обслуговування населення різних рівнів і територій їхнього впливу: мікрорайон (квартал або групи кварталів, об’єднаних повним комплексом об’єктів повсякденного обслуговування), житловий (промисловий, ландшафтний, рекреаційний) район, планувальний район, планувальна зона, місто (рисунок 3).
Мікрорайон формується за принципами:
а) чіткого функціонального зонування території;
б) повного комплексу підприємств і закладів повсякденного обслуговування населення (заклади дошкільної освіти, заклади загальної середньої освіти, підприємства торгівлі, підприємства громадського харчування та приймальні пункти підприємств побутового обслуговування), зупинки громадського транспорту та місць постійного зберігання автомобілів що належать мешканцям, ландшафтні та рекреаційні території загального користування (сади, сквери та бульвари) в радіусі пішохідної доступності;
в) розділення пішохідних і транспортних шляхів.
Площа мікрорайону з повним комплексом підприємств і закладів повсякденного обслуговування населення – 15-60 га – визначається в залежності від містобудівної ситуації та планувальної організації території населеного пункту. Пішохідна доступність об’єктів повсякденного обслуговування – 500 м.
Житловий район може складатись із двох або більше мікрорайонів та комплексу підприємств і закладів періодичного обслуговування населення (громадського центру житлового району, полiклініки та інших закладів, об’єктів комунального господарства, території зелених насаджень загального користування районного значення – парки, сади, сквери та бульвари тощо). Містить магістралі районного значення, житлові вулиці, проїзди.
Площа території житлового району – 60 га – 400 га.
Планувальний район формується із житлових, виробничих і громадських територій. Містить підприємства і заклади епізодичного культурно-побутового та всіх інших видів обслуговування населення, комунальні установи і підприємства, території зелених насаджень загальноміського значення – лісопарки, парки, сади, сквери та бульвари, вулично-дорожню мережу.
Площа території планувального району 400 га – 1500 га.
Планувальна зона є елементом соціально-планувальної структури найкрупніших міст, зона впливу якого поширюється на частину прилеглої території міста і приміської зони.
Формування планувальних зон у найкрупніших та крупних містах може здійснюватися шляхом поєднання суміжних планувальних районів з високим ступенем працезбалансованості з формуванням багатофункціональних центрів прикладання праці та обслуговування.
Громадський центр планувальної зони, розрахований на обслуговування населення міста і приміської зони, слід розташовувати на головних (міжміських) транспортних магістралях з радіусом обслуговування 4 км – 6 км у межах міста та 30 км – 40 км – у приміській зоні.
Площа території планувальної зони – 10 тис. га і більше.
Чисельність населення – 500-800 тис. осіб.
Рисунок 3 – Соціально-планувальна структура
5.9 При формуванні функціонально-планувальної структури міста слід прагнути до компактного розвитку його плану шляхом підвищення інтенсивності використання території з урахуванням неоднорідності функціонально-планувальних якостей територій, які визначаються різною інтенсивністю їх освоєння і неоднаковими умовами транспортної доступності.
Містобудівну цінність території населеного пункту слід визначати за оцінками її доступності відносно житлових районів, місць прикладання праці, установ обслуговування загальноміського значення, місць масового відпочинку з урахуванням їх розміщення у зонах різної містобудівної якості, що визначаються відповідно до генерального плану.
5.10 Граничні показники доступності окремих об’єктів обслуговування для мешканців слід приймати згідно з таблицею 5.1.
Таблиця 5.1 – Граничні показники доступності (радіуси обслуговування) до об’єктів надання послуг населенню
| № з/п | Рівень соціально-планувальної структури | Радіус обслуговування, м |
| 1 | Мікрорайон | 500 |
| 2 | Житловий район | 1000-1500* |
| 3 | Планувальний район | 1500-2000* |
| 4 | Планувальна зона | 4000-6000* |
| *Транспортна доступність. | ||
5.11 Показники пішохідної доступності до об’єктів обслуговування допускається зменшувати залежно від ухилу рельєфу. Допустимі відстані до об’єктів обслуговування при різних ухилах рельєфу наведено у додатку Е.6.
ДОДАТОК Е.6
(довідковий)
ЗМЕНШЕННЯ РАДІУСІВ ОБСЛУГОВУВАННЯ ЗАЛЕЖНО ВІД УХИЛУ МІСЦЕВОСТІ
| Ухил, % | Зміна радіусів пішохідної доступності до різних об’єктів залежно від ухилу місцевості, м | ||||
| 0-5 | 300 | 500 | 750 | 1000 | 1500 |
| 10 | 200-250 | 400 | 550-600 | 750-800 | 1100-1200 |
| 20 | 150-180 | 250-300 | 400-450 | 500-600 | 800-900 |
5.12 У межах сельбищних територій, окрім житлової забудови, допускається розташування інших об’єктів:
- громадського призначення;
- виробничих, за умови відсутності шкідливих викидів, що вимагають створення санітарно-захисних зон;
- рекреаційного та оздоровчого призначення;
- озеленених територій загального і обмеженого користування;
- об’єктів і мереж транспортної інфраструктури;
- об’єктів і мереж інженерної інфраструктури.
5.13 У межах виробничих територій, окрім виробничих об’єктів, можуть бути розташовані об’єкти громадського призначення, озеленені території, об’єкти і мережі транспортної та інженерної інфраструктури.
5.14 У межах ландшафтних та рекреаційних територій загального користування допускається розміщення об’єктів спорту, комунального обслуговування, підприємств громадського харчування.
Розміщення об’єктів житлового, громадського та виробничого призначення, безпосередньо не пов’язаних з функціонуванням територій ландшафтних та рекреаційних територій, забороняється.
Функціональне використання та баланс озеленених і забудованих територій визначається у містобудівній документації.
5.15 З метою відображення меж зон з відповідними регламентами, що обмежують містобудівну діяльність на певних територіях, в містобудівній документації визначаються червоні, блакитні, зелені та жовті лінії, а також лінії регулювання забудови.
Розташування житлових будинків у межах виробничих зон не допускається.
14 ЕКОЛОГІЧНІ УМОВИ МІСТОБУДІВНОГО ПРОЕКТУВАННЯ
14.1 Оцінка природного середовища життєдіяльності
14.1.1 Розширений розділ містобудівної документації “Охорона навколишнього природного середовища” повинен відповідати вимогам Закону України “Про стратегічну екологічну оцінку”.
При плануванні та забудові населених пунктів та інших територій здійснюється їх комплексна оцінка, що включає характеристику природної ситуації, виявлення спрямованості природних та антропогенних процесів, які необхідно враховувати при визначенні екологічної безпеки життєдіяльності людини відповідно до вимог [24].
14.1.2 Комплексна оцінка розробляється за такими оглядовими характеристиками: місцем розташування, кліматичною, геологічною, гідрогеологічною, гідрологічною, природними оздоровчими ресурсами, грунтовим покривом, лісовими ресурсами, корисними копалинами, ландшафтом та короткою інженерно-будівельною оцінкою території.
14.1.3 Характеристика місця розташування складається з урахуванням фізико-географічного районування України, особливостей рельєфу та гідрологічних властивостей території.
14.1.4 Кліматична характеристика виконується відповідно до ДСТУ-Н Б В.1.1-27 з визначенням основних метеорологічних ризиків щодо планування та забудови території.
14.1.5 Геологічна характеристика території включає можливі оглядові гірничо-геологічні ризики та структуру четвертинних відкладів, що є основою фундаментів та споруд.
14.1.6 Гідрогеологічна характеристика підземних вод надається виключно щодо їх придатності для комунального питного водопостачання із визначенням зон санітарної охорони та дотримання режиму їх використання відповідно до вимог ДСП 173-96 та ДБН В.2.5-74. За відсутності визначених зон санітарної охорони допускається застосовувати нормативні показники тільки по I зоні санітарної охорони джерел централізованого водопостачання.
14.1.7 Характеристика поверхневих вод складається з урахуванням класифікації річок відповідно до вимог [2]. За наявності визначених гідрологічних розрахунків обов’язково враховується рівневий режим річок виключно природних паводків 1 % та 10 % забезпечення. У разі відсутності таких розрахунків він визначається методом інтерполяції за даними багаторічних спостережень гідрологічних постів.
14.1.8 За наявності природно-оздоровчих ресурсів визначається їх коротка характеристика, з урахуванням даних “Курортні оздоровчі ресурси України”. Зони санітарної охорони природних оздоровчих ресурсів, що встановлюються спеціалізованим проектом відповідно вимог [17], враховуються в містобудівній документації. За відсутності спеціалізованого проекту враховуються нормативні параметри тільки по I зоні санітарної охорони.
14.1.9 Характеристика грунтового покриву складається за типологією, родючістю з видiленням особливо цінних грунтів згідно з [3].
14.1.10 В оглядовій оцінці запасів корисних копалин наводиться інформація про їх значення, клас, тип, ступінь промислового освоєння та галузь застосування.
14.1.11 Характеристика лісових ресурсів складається на підставі матеріалів Державного лісового фонду з врахуванням визначеної оптимальної лісистості для областей України.
14.1.12 Оглядова ландшафтна характеристика території має враховувати дані щодо елементів екологічної мережі (ліси, об’єкти природно-заповідного фонду як існуючі, так і зарезервовані до заповідання, водні акваторії, болота, озеленені території загального користування, водоохоронні зони, прибережні захисні смуги за умов їх визначення у відповідних проектах землеустрою щодо встановлення їх меж).
14.1.13 Коротку характеристику інженерно-будівельної оцінки території необхідно виконувати при розробленні містобудівної документації на місцевому рівні. За сукупністю оцінки відповідних факторів визначаються території щодо сприятливості для будівництва.
У містобудівній документації фактори природно-техногенної небезпеки відображаються відповідно до стадії проектування та масштабів графічних матеріалів у складі проектів, а за межами населених пунктів інженерно-будівельна оцінка виконується в частині визначення природно-техногенної небезпеки за природними явищами.
Примітка. Додатково, відповідно до завдання на розроблення містобудівної документації, у зонах впливу об’єктів гірничо-видобувної промисловості за умови наявних проектів може проводитись аналіз території щодо гірничо-геологічного обгрунтування по гірничих відводах: підробці, тектоніці, розломах, деформації поверхні та ризиках, що виникають від даної діяльності (у складі додаткового спеціалізованого розділу).
14.2 Оцінка екологічних умов
14.2.1 Планування та забудова населених пунктів здійснюється виключно з дотриманням вимог комплексної оцінки території. Території для будівництва нових і розвитку існуючих населених пунктів слід передбачати на землях, не придатних для сільськогосподарського використання, або на малоцінних землях відповідно до [3], а також поза межами лісових, рекреаційних і курортно-оздоровчих територій і територій природно-заповідного фонду.
14.2.2 Визначення земельних ділянок для розміщення водоочисних споруд, водозаборів, полігонів твердих побутових відходів, інших об’єктів поводження з побутовими відходами, місць поховань слід здійснювати за межами населених пунктів відповідно до [3].
14.2.3 Розроблення нових родовищ корисних копалин кар’єрним способом в межах населених пунктів не допускається.
14.2.4 Розміщення нових териконів та відвалів породи у межах населених пунктів забороняється.
14.2.5 Розміщення будинків, споруд і комунікацій не допускається:
- на землях заповідників, заказників, ботанічних садів, дендрологічних парків; пам’яток природи, заповідних зон і зон регульованої рекреації національних природних парків (НПП) і регіональних ландшафтних парків (РЛП) [3];
- у межах прибережних захисних смуг і визначених зон охоронюваного ландшафту;
- на землях озеленених територій загального користування населених пунктів, включаючи землі міських лісів, лісопарків, лугів, лугопарків, гідропарків, зон стаціонарної рекреації НПП і РЛП, якщо об’єкти, які проектуються, не призначені для відпочинку та спорту;
- у зонах охорони гідрометеорологічних станцій;
- у межах санітарно-захисних зон;
- у першій зоні санітарної охорони джерела питного водопостачання і майданчиків водопровідних споруд, якщо об’єкти, що проектуються, не пов’язані з експлуатацією джерел (зона встановлюється від межі ділянки споруди або від локальної свердловини);
- у першій зоні округу санітарної охорони курортів, якщо об’єкти, які проектуються, не пов’язані з експлуатацією природних оздоровчих ресурсів курорту;
- на територіях закритих кладовищ, звалищ, полігонів твердих побутових відходів;
- у визначених зонах активних геологічних розломів, які ускладнені сейсмічністю території на підставі висновків окремого проекту щодо гірничо-геологічного обгрунтування;
- у охоронних зонах магістральних газо-, нафто-, продуктопроводів, складів паливно-мастильних матеріалів, повітряних ліній електропередач без наявності відповідних погоджень;
- у визначених охоронних зонах об’єктів і територій природно-заповідного фонду, крім об’єктів для відпочинкуі спорту, що не мають негативного впливу на навколишнє природне середовище;
- на земельних ділянках інтенсивного забруднення хімічними, фізичними, у тому числі радіаційними та біологічними факторами, до здійснення оздоровчих заходів, що забезпечать нормативну якість середовища, підтверджену відповідними дослідженнями;
- у санітарно-захисних зонах породних відвалів вугільних, сланцевих шахт і збагачувальних фабрик.
14.2.6 Навколо міських і сільських населених пунктів, розміщених у безлісих районах, доцільно передбачати створення захисних лісових смуг, озеленення схилів пагорбів, ярів, балок.
14.3 Охорона повітря (атмосфери)
14.3.1 Визначення територій для розміщення житлових, громадських і промислових об’єктів слід здійснювати з врахуванням вітрового режиму та потенціалу самоочищення повітря відповідно до вимог [24].
Стан атмосферного повітря в межах житлових територій, в рекреаційних та курортних зонах не повинен перевищувати показників, передбачених ДСП 173-96.
Промислові та сільськогосподарські об’єкти, які є джерелами забруднення атмосферного повітря, необхідно розміщувати з підвітряної сторони до житлових територій. У районах з вираженим вітровим режимом необхідно враховувати повторюваність та швидкість вітру.
Не допускається розміщення промислових, комунальних, сільськогосподарських об’єктів I-II класів санітарної класифікації в межах населених пунктів з високим потенціалом забруднення атмосфери.
14.4 Охорона водних об’єктів
14.4.1 При розробленні містобудівної документації слід передбачати заходи щодо охорони річок, водойм і морських акваторій відповідно до вимог [3], [2].
Для річок та водних об’єктів, морів, морських заток та лиманів необхідно дотримуватись вимог щодо визначених водоохоронних зон (ВОЗ) та прибережних захисних смуг (ПЗС).
Водоохоронні зони визначаються за спеціально розробленими проектами. Прибережні захисні смуги (із морською пляжною зоною) встановлюються за окремими проектами землеустрою. Зовнішню межу пляжної зони доцільно відокремлювати від ділянок нового рекреаційного та реабiлітаційного оздоровчого будівництва (не менше 50 м).
За відсутності таких проектів землеустрою, при розробленні містобудівної документації на місцевому рівні надаються пропозиції щодо визначення меж прибережних захисних смуг з урахуванням ситуації, що склалася, та вимог [2], [3].Такі пропозиції слід враховувати при наступному розробленні проектів землеустрою щодо визначення їх меж.
14.4.2 Поверхневі дощові води перед скиданням у відкриті водойми слід направляти для очищення на централізованих та локальних очисних спорудах з орієнтовним санітарним розривом до 20 м. Скидання води поверхневого стоку у непроточні водойми не допускається.
14.4.3 У межах населених пунктів заболочені ділянки, за винятком територій природно-заповідного фонду, підлягають біотехнічному оздоровленню з видаленням болотної рослинності.
14.4.4 З метою охорони від забруднення ділянки питних водозаборів та локальних питних свердловин повинні мати визначені зони санітарної охорони. За їх відсутності, у містобудівній документації визначається лише I зона – від межі земельної ділянки об’єкта.
14.4.5 Для захисту від забруднення та руйнувань міжгосподарських магістральних зрошувальних та осушувальних каналів встановлюються смуги відведення з особливим режимом їх використання.
14.5 Захист від шуму
14.5.1 Акустичний стан територій, прилеглих до житлових і громадських будинків, повинен відповідати вимогам [22]. Допустимі рівні шуму для житлових територій, громадських будівель, характеристики основних джерел зовнішніх шумів, визначення рівнів шуму та його зниження слід здійснювати відповідно до вимог ДБН В.1.1-31.
Допустимі рівні звуку та звукового тиску на прилеглих до житлових і громадських будівель територіях не повинні перевищувати показників, зазначених ДСП 173-96 та ДБН В.1.1-31.
Акустичні розрахунки очікуваних рівнів звуку та звукового тиску в приміщеннях житлових і громадських будинків та на прилеглих до них територіях слід виконувати згідно з вимогами ДСП 173-96 та ДБН В.1.1-31.
14.5.2 Забезпечення на сельбищній території акустичного режиму слід здійснювати шляхом застосування містобудівних та будівельно-акустичних засобів захисту від шуму (будівництва шумозахисних екранів, забезпечення необхідної звукоізоляції зовнішніх огороджувальних конструкцій будинків).
14.5.3 Об’єкти, що є джерелами шуму (автомобільний, залізничний та авіаційний транспорт, шахтні вентиляційні стволи, дискотеки та розважальні заклади) для житлової та громадської території, зон масового відпочинку, природоохоронних, курортних територій та об’єктів, слід розмiщувати за умови організації шумозахисних заходів. Достатність прийнятих заходів повинна бути підтверджена акустичним розрахунком при проектуванні конкретних об’єктів.
Розміщення підприємств, транспортних магістралей, аеродромів та інших об’єктів з джерелами шуму при плануванні і забудові населених пунктів слід здійснювати згідно з вимогами ДСП 173-96 та ДБН В.1.1-31.
Допустимі рівні звуку та звукового тиску на територіях промислових об’єктів визначаються відповідно до вимог ДСН 3.3.6.037-99.
14.6 Захист від вібрації
14.6.1 Рівні вібрації на прилеглих до житлових і громадських будинків територіях не повинні викликати порушення цілісності огороджувальних конструкцій будівель протягом строку їх експлуатації.
14.6.2 Допустимі рівні та значення вібрації у приміщеннях житлових та громадських будинків наведені у таблиці з урахуванням тривалості впливу і мають відповідати вимогам ДСП 173-96 та ДБН В.1.1-31.
14.7 Захист від електромагнітного забруднення
14.7.1 Основними джерелами електромагнітних випромінювань є: радіопередавальні, радіотелевізійні, радіолокаційні станції. Їх СЗЗ визначаються розрахунковим методом. Для електростанцій з використанням енергії сонця та вітру СЗЗ визначаються розрахунковим методом, але рекомендується визначати не менше 50-400 м відповідно від межі земельної ділянки.
Майданчики для розміщення передавальних радіотехнічних засобів слід визначати за межами населених пунктів з урахуванням потужності об’єкта, конструктивних особливостей антен, рельєфу місцевості за умови неперевищення допустимого рівня, встановленого санітарними нормами і правилами.
Допускається розміщення радіотехнічних засобів стільникового зв’язку на дахах житлових, громадських та інших будівель. Їх розміщення повинно відповідати вимогам ДСН 239-96. При розміщенні необхідно враховувати вимоги щодо висотності суміжної забудови, а саме не менше 100 м від такого об’єкта до суміжних об’єктів багатоповерхової забудови, розташованих на суміжних земельних ділянках.
14.7.2 Для зниження рівня опромінювання території антени радіолокаційних станцій слід встановлювати на природних домінуючих підвищеннях, максимально обмежуючи використання від’ємних кутів нахилу антен, щоб діаграма випромінювання знаходилась вище житлової забудови та місць перебування людей.
14.7.3 Технічна територія (службова зона) передавальних радіотехнічних засобів повинна бути огороджена. В її межах перебування людей, крім технічного персоналу забороняється.
14.7.4 З метою захисту населення від впливу потужних електромагнітних полів встановлюються СЗЗ та зони обмеження забудови.
Орієнтовні розміри санітарно-захисних зон для типових передавальних радіостанцій, а також для типових телецентрів, телевізійних ретрансляторів визначаються згідно з ДСП 145 та ДСП 173.
14.7.5 СЗЗ та зони обмеження забудови радіотехнічних об’єктів враховуються у містобудівній документації згідно з матеріалами технічної документації відповідних об’єктів.
14.7.6 СЗЗ для передавальних радіостанцій, обладнаних антенами неспрямованої дії, для телецентрів і телевізійних ретрансляторів, а також для радіолокаційних станцій (спеціальних об’єктів) кругового огляду встановлюється в спеціалізованих проектах.
Для передавальних радіостанцій, обладнаних антенами спрямованої дії, та РЛС, антени яких сканують територію у визначеному секторі, СЗЗ встановлюються у напрямку діаграми випромiнювань.
14.7.7 При розміщенні радіотехнічних об’єктів (радіостанцій, радіотелевізійних передавальних і радіолокаційних станцій), промислових генераторів, повітряних ліній електропередачі високої напруги та інших об’єктів, які випромінюють електромагнітну енергію, слід керуватися вимогами ДСП 173-96, а також [72].
14.7.8 З метою захисту населення від електричних полів ПЛ встановлюються СЗЗ вздовж трас ліній по обидва їх боки. Розміри цієї території визначаються від проекції крайньої підвіски проводу на відстань, на якій забезпечується гранично допустимий рівень поля, відповідно до вимог ДСН 239-96.
Не допускається в межах СЗЗ ПЛЕ розміщення житлових і громадських будівель, дачних ділянок та інших місць перебування людей, стоянок усіх видів автомобілів, а також складів нафти та нафтопродуктів.
14.8 Захист від випромінювань та опромінювань
14.8.1 Для об’єктів з видобутку та переробки уранових руд та їх хвостосховищ установлюється СЗЗ та зона контролю, що визначається відповідно до вимог ДБН В.2.4-5, а також відповідних санітарних норм і правил.
Розміщення атомних станцій в густонаселених районах не допускається.
Навколо АЕС слід передбачати:
- зону контролю (територія станції, де розташовані будинки та споруди АЕС);
- СЗЗ (орієнтовно до 3 км), у межах якої заборонено постійне проживання населення, розмiщення житлових та громадських будинків, промислових підприємств, не пов’язаних з роботою АЕС;
- зону спостережень (орієнтовно до 30 км);
Населені пункти для розселення працівників АЕС не повинні перевищувати 50,0 тис. осіб та розміщуватись ближче 8 км від станції.
На території, яка зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, всі види будівництва слід здійснювати з обов’язковим урахуванням вимог радіаційної безпеки. При цьому слід враховувати правовий режим наявних зон з урахуванням вимог ДСП 173-96:
а) у зоні відчуження і безумовного (обов’язкового) відселення (I та II зони) не дозволяється розміщувати об’єкти для здійснення господарської діяльності, постійного проживання населення;
б) у зоні гарантованого добровільного відселення (III зона) не допускається будівництво нових і розширення діючих підприємств I-II класу шкідливості, безпосередньо не пов’язаних із забезпеченням радіоекологічного, соціального захисту населення і його життєдіяльності (крім реконструкції комунальних об’єктів). Не допускається будівництво стаціонарних оздоровчо-рекреаційних об’єктів.
Слід враховувати прояви природної радіоактивності від радону і природних радіонуклідів у грунтах. На радононебезпечних територіях необхідно проводити дослідження на вміст природних радіонуклідів у грунтах, активність радону в грунтовому повітрі та його ексхаляцію з земної поверхні. За результатами досліджень слід приймати рішення щодо проектування протирадонових заходів.
Примітка. Радононебезпечні території визначаються відповідно до методики, затвердженої Міністерством охорони здоров’я (ДБН В.2.2-10 Будинки і споруди. Заклади охорони здоров’я).
14.9 Регулювання мікроклімату
14.9.1 Мікрокліматична оцінка території населеного пункту повинна провадитися за трьома напрямами: забезпечення сприятливих умов на території забудови за комплексом кліматичних факторів (температура зовнішнього повітря, вітер, сонячна радіація); забезпечення достатньої інсоляції території і приміщень інсольованих будинків; забезпечення мінімізації тепловтрат будинків і формування раціонального теплового режиму.
14.9.2 Розміщення та орієнтація житлових будинків повинні забезпечувати щоденну тривалість інсоляції відповідно до ДСП 173-96 та ДСТУ-Н Б В.2.2-27.
У житлових будинках меридіонального типу, де інсолюються всі кімнати квартири, а також при реконструкції житлової забудови або при розміщенні нового будівництва в особливо складних містобудівних умовах (історично цінне міське середовище, дорога підготовка території, зона загальноміського і районного центру) допускається скорочення тривалості інсоляції приміщень на 0,5 год.
14.9.3 Розміщення та орієнтація громадських будинків повинні забезпечувати щоденну безперервну інсоляцію з урахуванням додатка Б протягом 3 год у приміщеннях: закладів до шкільної освіти (ігрових, спалень, ізоляторів, залів для фізкультурних та музичних занять); закладів загальної середньої освіти (початкові класи, 50 % навчальних кабінетів та класів, лабораторій, спальних кімнат, ізоляторів); закладів професійної (професійно-технічної) освіти та інших освітніх закладів (навчальні кабінети, не менше 75 % загальної кількості); закладів соціального забезпечення (житлові кімнати, палати, ізолятори).
14.9.4 У IV фізико-географічній зоні (у II; IV; V архітектурно-будівельному районі) слід передбачати захист будинків і територій від перегрівання шляхом застосування планувальних засобів та будинків, які забезпечують аерацію забудови, а також озеленення, обводнення, використання сонцезахисних засобів. При цьому слід забезпечувати планувальний зв’язок житлової забудови з прилеглими ландшафтами, а також рівномірний розподіл забудованих і відкритих озеленено-обводнених територій.
14.10 Розвиток природоохоронних територій та охорона ландшафту
14.10.1 У складі містобудівної документації на державному та регіональному рівні слід відображати наявні та зарезервовані до заповідання об’єкти природно-заповідного фонду загальнодержавного значення та їх визначені охоронні зони; на місцевому рівні об’єкти загальнодержавного та місцевого значення із визначеними охоронними зонами. Виключно для заповідників, за відсутності встановленої охоронної зони, слід відображати на матеріалах містобудівної документації відстань не менше 100 м від межі заповідника.
14.10.2 Озеленення населених пунктів та заміських територій слід проводити на підставі розроблення окремого проекту “Комплексної зеленої зони.” Зовнішні межі КЗЗ треба проводити по межах землекористувань, природних рубежах, транспортних магістралях. У межах міст існуючі лісові ділянки треба переводити у міські лісопарки (парки) і відносити додатково до озеленених територій загального користування із розрахунку не більше 5 м2/люд.
В озелененні населених пунктів необхідно дотримуватись вимог щодо асортименту насаджень та їх фітоекологічних властивостей; не рекомендується використовувати плодові та алергічні породи. Дерева біля будинків не повинні перешкоджати інсоляції, аерації та освітлюваності території.
Озеленені території загального користування повинні мати інженерне облаштування. Резервування територій для відпочинку здійснюється на підставі оцінки ресурсного потенціалу із орієнтовним визначенням їх орієнтовної екологічної ємності, окремо для короткочасного та тривалого відпочинку.
14.11 Планувальні обмеження
14.11.1 До планувальних обмежень відноситься система визначених чи нормативних санiтарно-захисних зон, санітарних розривів, охоронних зон, зон санітарної охорони від промислових, сільськогосподарських, комунальних, транспортних, курортних та інженерних об’єктів, що встановлені ДСП 173-96.
14.11.2 Промислові підприємства I-V класу санітарної класифікації, що є джерелами забруднення, відокремлюються від територій житлової забудови, ділянок громадських установ, закладів дошкільної освіти, закладів загальної середньої освіти, закладів охорони здоров’я та соціального захисту, оздоровчих, відпочинку та туризму, фізкультурно-оздоровчих та спортивних споруд, закладів культури та мистецтва, а також озеленених територій загального користування, місць тимчасового відпочинку, дачної, садової забудови санітарно-захисними зонами (СЗЗ).
СЗЗ підприємств I-III класу шкідливості слід визначати від джерела забруднення, а при розробленні містобудівної документації, за відсутністю їх визначення, допускається нормативну СЗЗ визначати від групового центру виробничих споруд, а для підприємств IV-Vкласу шкідливості – від виробничих будівель і споруд.
Розміщення нових підприємств та виробництв I- II класу шкідливості в межах населених пунктів не допускається.
Для існуючих підприємств в межах населених пунктів слід передбачати зниження їх шкідливого впливу шляхом застосування новітніх технологій з екологізації виробництва.
Об’єкти спеціального призначення (військові частини особового складу та їх продо вольчоречові склади) повинні відокремлюватися від житлової забудови санітарними розривами не менше 50 м, матеріально-технічні склади для зберігання спецтехніки – не менше 100 м.
Об’єкти пенітенціарної системи слід розміщувати за межами населених пунктів з дотриманням розривів не менше 100 м до житлової забудови.
Склади вибухонебезпечних речовин та матеріалів слід розміщувати за межами населених пунктів на безпечній відстані, що визначається спеціальними розрахунками і встановлюється від межі населеного пункту. Такі об’єкти в межах населених пунктів слід передбачати до винесення.
Допускається розташування промислових підприємств, які не є джерелами викидів шкідливих речовин, не створюють шуму, вібрації, електромагнітних та іонізуючих випромінювань вище нормативних рівнів, що не потребують обладнання під’їзних залізничних шляхів, інтенсивного руху автомобільного транспорту (понад 40 автомобілів за добу) у сельбищній зоні населеного пункту відповідно до ДСП 173-96.
14.11.3 У межах населених пунктів не слід розміщувати сільськогосподарські об’єкти I-II класу санітарної класифікації. Існуючі об’єкти підлягають трансформації з пониженням їх класу шкідливості.
14.11.4 Санітарні розриви від об’єктів ветеринарного обслуговування без стаціонарних відділень (ветлікарні, ветеринарні амбулаторії) не нормуються. Ветеринарні лікарні з обслуговування великих тваринницьких ферм із стаціонарними відділеннями слід розміщувати за межами населених пунктів, не ближче 200 м від їх межі.
Для діючих (існуючих) скотомогильників та біотермічних ям для захоронення трупів тварин необхідно враховувати відповідні СЗЗ та забезпечувати вимоги [75], [76].
Створення нових скотомогильників не допускається.
В межах населених пунктів та за їх межами на відстані до 1 км забороняється застосування механічних засобів хімічного захисту плодових насаджень.
Розміщення інших сільськогосподарських об’єктів повинно відповідати вимогам ДСП 173-96.
Об’єкти комунального призначення життєдіяльності населених пунктів нормуються системою СЗЗ I-III класу санітарної класифікації (полігони твердих побутових відходів, сміттєпереробні підприємства, очисні споруди). Розміщення нових об’єктів слід передбачати за межами населених пунктів або в сформованих промислових чи комунальних зонах населених пунктів.
Нові місця поховання (кладовища традиційного захоронення) необхідно розміщувати за межами населених пунктів або в їх периферійній зоні. Житлова забудова, що знаходиться в межах СЗЗ діючого кладовища, підлягає першочерговому забезпеченню централізованим водопостачанням. Кладовище підлягає закриттю із забороною повторного використання.
Для водозабірних споруд встановлюється І пояс зони санітарної охорони, який відображається згідно з спеціалізованим проектом або, за його відсутності, згідно з ДБН В.2.5-74. Зони контролю та спостережень (відповідно II та III пояси зони санітарної охорони) відображаються тільки згідно з спеціалізованим проектом.
Для курортів повинні враховуватись визначені зони санітарної охорони (відповідно – I, II, III) та режими їх використання. За відсутності їх визначення враховується тільки зона суворого режиму (1 зона).
14.11.5 Нові стаціонарні асфальтобетонні заводи слід розташовувати за межами населених пунктів, існуючі (у межах населених пунктів) підлягають екологізації виробничих процесів щодо зниження їх класу шкідливості з дотриманням розмірів СЗЗ відповідно до ДСП 173-96.
14.11.6 Лікарняні містечка спеціалізованого профілю, будинки для людей з інвалідністю і людей похилого віку, призначені для перебування хворих і підопічних протягом тривалого часу, слід розташовувати в межах населеного пункту поблизу закладів громадського обслуговування. Розміщення соціальних закладів слід передбачати у центрі населеного пункту.
14.11.7 Автомобільні дороги I-IIІ технічної категорії слід передбачати в обхід населених пунктів.
У межах населених пунктів залізничні колії транзитного безперервного руху необхідно відокремлювати від житлової забудови СЗЗ розміром 100 м, залізничні станції – 100 м, під’їзні колії – 50 м та відокремлювати від житлової забудови шумозахисними екранами.
У межах населених пунктів відстані від магістральної вуличної мережі до житлової забудови регламентуються рівнями акустичного забруднення та планом червоних ліній.
При розробленні містобудівної документації слід приймати нормативні СЗЗ та санітарні розриви до об’єктів транспортної інфраструктури (АЗС, СТО, гаражів, стоянок тощо).
Морські та річкові порти слід розміщувати за межами житлових територій вниз за течією 100,0 м.
Розташування аеродромів, аеропортів, в тому числі малої авіації, слід передбачати за межами населених пунктів з дотримання вимог [3], [6]. Визначені планувальні обмеження цих об’єктів враховуються відповідно до вимог СНиП 2.05.08-85.
Розміщення забудови навколо існуючих аеродромів в межах населених пунктів слід передбачати з урахуванням зон обмеження забудови із умов авіаційного шуму та зон обмеження забудови по поверховості та за умов впливу електромагнітного випромінювання, що визначаються відповідною технічною документацією та надається експлуатантом аеропорту (аеродрому/вертодрому) та провайдером аеронавігаційного обслуговування, Державіаслужбою та/або Міноборони (відповідно до компетенції).
За відсутності вищезазначеної технічної документації орієнтовні параметри зон обмеження забудови із умов авіаційного шуму можуть прийматись за об’єктами-аналогами, що мають відповідний клас аеродрому.
За відсутності об’єктів-аналогів, параметри зони обмеження забудови із умов авіаційного шуму “Г” (бокове/торцеве віддалення) можуть прийматись: для аеропортів державного значення (орієнтовно бокові віддалення від злітно-посадкової смуги) – 1000,0 м, торцеві – 4500 м; регіонального та місцевого – 500,0 м / 2500 м; аеродроми для легких повітряних суден, в тому числі сільсько господарської та спортивної авіації – 300,0 м / 1000 м.
Магістральні трубопроводи (газо-, нафто-, аміако-, етиленопроводи) повинні проходити за межами населених пунктів з дотримання вимог щодо їх охоронних зон.
За умови неможливості дотримання розмірів охоронних зон необхідно передбачати техно логічні заходи щодо зменшення їх нормативних розмірів.
З метою захисту населення від електричних полів ПЛ електропередач встановлюються СЗЗ вздовж трас ліній по обидва їх боки.
Теплові електростанції (ТЕС) повинні мати визначені СЗЗ.
Для нових окремо розташованих типів централізованих котелень (районні) СЗЗ повинна визначатись розрахунковим методом.
Для інших котелень (вбудованих, прибудованих, дахових) СЗЗ визначається розрахунковим методом у складі розділу “Оцінка впливу на довкілля”, що є невід’ємною частиною проектно-кошторисної документації.
Магістральні водоводи господарського призначення відкритого та закритого типу повинні мати зону санітарної охорони, що визначається проектом, а за його відсутності орієнтовні розміри можуть складати: від відкритих – 100 м; закритих – 50 м.
Для технологічних пульпопроводів гірничо-видобувної промисловості встановлюється охоронна зона на підставі розроблення відповідного проекту. За відсутності такого проекту орієнтовні розміри слід визначати не менше 20 м в обидві сторони від зовнішньої стінки пульпопроводу.
14.11.8 Розміри СЗЗ для шламонакопичувачів металургійних підприємств і об’єктів енергетики (золовідвалів) визначаються розрахунком, але не менше 300 м. Для шламонакопичувачів хімічних та урановидобувних підприємств СЗЗ слід визначати відповідно до вимог ДСП 173-96.
Розміри СЗЗ від кар’єрів із видобутку залізних руд та гірських порід вибуховим способом; шламосховищ та шламовідстійників металургійного виробництва визначаються згідно з вимогами ДСП 173-96.
СЗЗ від кар’єрів видобутку гірських порід без застосування вибухових засобів визначаються відповідно до класу шкідливості базового підприємства.
14.11.9 Головні планувальні обмеження відображаються в масштабі основного креслення містобудівної документації.
Примітка. Планувальні обмеження стосовно наявних об’єктів історико-культурної спадщини відображаються у складі історико-культурного опорного плану для населених пунктів, віднесених до історичних місць.
Для інших населених пунктів відповідні обмеження відображаються на кресленнях опорного плану.
